Европска Україна ці евразійска Малоросія?

(Перероблена і росшырена верзія.)

Перед роком, кідь кріза на Українї стала главнов новинов у міджінародных медіях – принайменшім на дакілько тыжднїв, – много людей было несподївано заскочено. Але ці наісто были условія несподївати ся подіям, котры розвинули ся у тій мінливій частї світа?

Далшы роздумы суть споєны зо штирёма аспектами подій року, што минув: енексії Криму; стратеґічных цїлїв путїновской Росії односно звышку Україны; несподїваного обявлїня ся на сценї Мадярії і єй інтересу до Закарпатя; а тыж реакції лідрів Україны на єй так званый русиньскый вопрос.

Дакілько місяцїв перед тым векшына світовых медій  говорили нам, же Крим є „історічно російсков теріторіов“, котра лем недавно ся стала частёв Україны. Накілько підложене тото тверджіня?

Было бы хосенно памятати дакілько простых історічных фактів. В роцї 1783 Крим быв  анектованый тогдышнёв російсков імперіов, а він ся зохабив частёв той імперії і єй совєтьской державы-наступника до року 1954, значіть цїлых 170 років. Од року 1954 Крим быв частёв Україны, а то далшых 60 років. Але найдовшый час панованя на Кримі тривав од половины XV. до кінця XVIII. стороча, то є приближно 330 років, кідь быв частёв кримского ханату. Кримскым ханатом  як державов-вазалом Османьской імперії керовали предкы кримскых Татарів.

Кідь говориме о жытельстві Криму, то оно николи не было російске, докінця ани славяньске. Оддавна найдалшов граніцёв Славянів была рїка Рось, яка тече лем 100 кілометрів на юг од Києва. То значіть, же Славянів, враховано Росіянів, не мож поважовати за корінне жытельство україньскых степів, а тым веце Криму. Росіяне, але тыж у меншій мірї Українцї, зачали заселёвати Крим лем зачатком XIX. стороча. Также, означіня найдовшого пережываня на Кримі належыть кримскым Татарам. Кідь політіци, журналісты і коментаторы-науковцї не можуть обыйти ся без максімално стислого переданя матеріялу, коректно бы было поужывати фразу: „Крим – історічна земля кримскых Татарів.“

Кількость кримскых Татарів на півострові не є цалком точна. Послїднє списованя людей в роцї 2001 зафіксовало дакус понад два міліоны жытелїв Криму, з котрых 243

тісяч людей, т. є. 12 процент, ідентіфіковало ся як кримскы Татары. Є цалком реалне, же днесь їх є коло 300 тісяч.

Скады ся взяло тых 243 – 300 тісяч людей, кідь в тім часї  коло 188 тісяч людей – на основі окремого приказу Сталіна насилу і брутално депортовали до совєтьской централной Азії? Депортації на выход зачали 18. мая 1944 (позн. ред.: в минулім роцї быв смутный 70-річный юбілей) і кримскы Татары го называють „Чорным днём“ (Кара-кум).

По скоро півсторочу нученого перебываня в совєтьскім Узбекістанї векшына кримскых Татарів ся вернула по выгнаню домів на зачатку 90-ых років XX. стороча – вдяка приязній політіцї незавіслой Україны. Якраз зато кримскы Татары і їх політічны і сполоченьскы інштітуції суть такы вірны Українї і боять ся того, же бы мали жыти під російскым панованём.

Докінця кібы авторатітатівный російскый уряд Владиміра Путїна быв не барз проблематічным, іщі гіршима є містны жытелї Криму – Росіяне, або, кідь точнїше, містны „совєтьскы“ жытелї – смутнознамы совкы. Они одразу з ненавистю ся ставлять до тых, кого поважують за самозванцїв із выходу, котры мали тоту дерзкость вернути ся і вымагати право жывота  на „російскій землї“. 

Про многых містных совків, што, окрем іншого, жыють в хыжах, котры побудовали і котры до року 1944 были маєтком кримскых Татарів, в них видять мусулманьскых привандровалцїв, котры бы мали одыйти там, скады пришли, т. є. на Выход.

А яка была позіція Росії к тому вшыткому? Многы загранічны коментаторы, очівісно, були несподїваны смілостёв, а може аж безоглядностёв, презідента Росії Владиміра Путїна. Лемже в ёго справованю фактічно ніч чудного не было. Він продовжовав – і дость успішно – у довговікій стратеґії воджатаїв од часів середнёвічной Московії, через Російску імперію, Совєтьскый союз аж до сучасной Російской федерації. Тот спосіб справованя вызначать ся історічныма московско-російскыма ґеополітічныма цїлями і глубоко закорїненым културным пересвідчінём.

Вшыткы знаме о московскім і іперьско-російскім вытуженім цїлю взяти до ужываня тепловодны приставы Чорного моря, котры можуть робити цїлорічно. Быв то многосторічный бой, заміряный на вытиснутя Османьской імперії і Кримского ханату із северных берегів Чорного моря, котрый наконець досяг успіх у 1780 роцї за влады Катерины ІІ., за што єй Росіяне назвали „Великов.“

Менше знаме – і менше ся говорить – о ідеолоґічных цїлях Путїна, заложеных на довгодобых културных традіціях, котры одмала ся вскіплёвали ёму, але і вшыткым Росіянам.

Курто повіджено, принайменшім од XV. стороча Московія, Російска імперія і Совєтьскый союз хотїли назад здобыти землї, котры, подля їх представы, правом належать їм. Спочатку то ся называло „збереня російскых земель“, ку котрым зарахововали як дїдовизну середнёвічной Києвской Руси. Зо вшыткых так званых великых лідрів Росії тот цїль наконець ся подарило досягнути Йосифови Сталінови в роцї 1945. Область, котра, як твердять російскы ідеолоґы, была дїдовизнов Києвской Руси, охоплює велику часть европской Росії, цїлу Білорусію, треба прираховати і прибалтьскы штаты, а самособов і цїлу Україну по  Карпаты і через Карпаты  на западї  і до берегів Чорного моря на югу. (І мать значіня, же балтьскы  северо-выходны  і чорноморьскы  южны околіцї теріторії николи не были частёв Києвской Руси!)

Такый образ „Російского світа“ є глубоко закорїненый до менталности каждого єдного Росіяна. Але Росіяне такой додали, же „мы любиме Білорусію і Білорусів“;  такісто „мы любиме „Малорусію“ і „Малорусів“.

 Як же мы їх можеме не любити? Білоруси і „Малорусы“ суть недїлнов частёв нашого тїла і душы. Они нелемже говорять тымаже основныма варіянтами выходославяньскых языків, оны вшыткы выходны хрістане – віра, котра найкрасше выражена в єдній-єдиній „

 „правій“ православній вірї. В такій концепції просто нїт місця про самостатну Україну, покы лем ту комнцепцію не розуміти просто як „малоросійскый“ компонент єдиного і нероздільного світу Матерї-Росії.

Владимір Путїн – найнедавнїше втїленя російского світогляду. Одтогды, кідь він  на самім зачатку XX. стороча прийшов до влады, він сістематічно діяв так, абы зробити тот світогляд реалностёв. Єден з ёго найвекшых тріумфів пришов у роцї 2007, кідь тото маленькый бывшый офіцір КҐБ став коло патріяхы і двох першоієрахів двох найвекшых російскых православных церьквей – Московского патріархату і Російской загранічной церькви (Сіноды), якы загоїли велике  роздїленя („раскол“) всерединї Російской православной церькви, котрый екзістовав од часів большевицькой револуції.

Мы на Западї тыж не знали о фактї або цїлено го зіґноровали, же Путїн має Лукашенка і Білорусію з їх доброй волї у своїй кешенї. Путїн почас минулого десятьріча ся снажыв підкоповати Україну – у выходній Українї і Кримі, або дале на западї у Закарпатї, докінця далше од нёго, в незавіслій Молдавії. Вшыткы тоты теріторії ся трактують як російскы, а жебы то підкреслити, так за державны фінанції на світло світа выходило під покровительством фонду „Русский мир“ множество публікацій творів XIX. стороча, якы говорять о „Малоросії“ і „Карпатьскій Руси“ (де входять етнічно україньскы Галічіна і Буковина), але таксамо телевізны документалны проґрамами о тых землях.

Также Путїновы дії скуточно були допереду вызначены. Зачни од Криму, найменше етнічно україньской з україньскых земель, і зроб так, жебы такой выголосиши незалежность, позвав автономный парламет реґіону. Іронія в тім, же такый самый сценарь зреалізовала перед двасто роками імператорка Катерина ІІ. В роцї 1772 Кримскый ханат ся став незалежнов державов під російскым протекторатом. Єденадцять років по тім го анексовала російска імперія. У фебруарї 2014 року стали сьме ся свідками єднакого сценаря, лем з єдным роздїлом – теперь про переход од кримской незавіслости ку російскій енексії перешло лем єденадцять годин.

Анексовати Крим указало ся як значно легке дїло, враховуючі  неприправлености і нежеланя україньского револучного уряду реаґовати.

Із выходнов Українов і Домбасом дїло ся указало інакше. Україна під веджінём дочасного презідента Порошенка і премєра Яценюка зауяла тверду позіцію. Тоты лідры втїлили дух Майдану і Револуції достойности 2014 до рішучости бранити і протистояти далшым нападам на Україну. Іншыма словами, они роблять то, што они як лідры державы повинны робити: бранять цїлістность своёй країны – Україны.   

Дії Путїньской Росії тыж мали іншый выслїдок. Можно, Путїн веце як будь-хто іншый перетворив стовкы тісяч даколи пасівных жытелїв Україны на патріотів, цїлым сердцём одданых цїлю захраны своёй родной країны – Україны.

То не значіть, же фіналный цїль вернути цїлу Малоросію (Україну) до евразійского світа Росії змінить ся. Конечный цїль находить свою демоштрацію у злитю історічной традіції і сучасной  ґеополітічній стратеґії.

Уж єм споминав, як од зачатку XXI. стороча – значіть уж веце як десять років Путїн натяковав на то, же він поважує за слабы місця Україны: Донбас, Крим Закарпатя. Вшыткы знаме, што ся одбыло  на Кримі і Домбасї. Але што зо Закарпатём?

На зачатку новембра 2014 Пол Ґобл, коментатор із Джеймставньской фундації, впливного америцького аналітічного центра, написав у своїм блоґу пост під назвов Москва выужывать Будапешт, абы нагнати Русинів проти Києва. Іншыма словами, інтерес, якый Росія од початку ХХІ. стороча час од часу презентовала до так званого русиньского вопросу на Закарпатю, зробила новый оборот: на сполупрацу зо сучасным правоорьєнтованым урядом Мадярії під веджінём премєра той країны Віктора Орбана.

В основнім, і Путїн, і Орбан суть продуктами історічной минулости своїх країн, і каждый з них видить себе інштрументом зреалізованя судьбы своёй країны. В припадї Путїна то евразійска Росія, яка, самособов, має запоїти Малоросію, або Україну; в припадї Орбана то історічна Угорщіна до єй роздїлїня односно з Тріаноньскым договором 1920 року. В зложіню дотріаноньской Угорщіны были теріторії зо вшыткых країн, якы теперь мають сполочны граніцї зо сучаснов Мадяріёв: южна Словакія, румуньска Трансілванія, серьбска Войводина, австрійскый Бурґенланд і україньске Закарпатя. Як Путїн, так і Орбан поважує, же право і повинность Мадярії – хранити етнічных Мадярів, котры жыють у тых країнах, іншыма словами, у „близкім загранічу“ Мадяріії. Ку ним належить стопятьдесятьтісячна мадярьска меншына, котра компактно жыє у южнім Закарпатю. В рамках того наісто несподїваного мадярьско-російского сполочного ґеополітічного інтересу політічны порадцёве і Путїна, і Орбана розогравали карпаторусиньску карту, значіть намагали ся выужыти русиньскый вопрос на Українї.

Ту і теперь буде зле пущати ся до історічных бадань односно карпатьскых Русинів і історіїї Закарпатя. Але, же векшына чітателїв і в Українї, і за єй граніцями мають у найлїпшім припадї дуже приближне уявлїня о найзападнїшій области своёй країны, треба зробити дакілько познамок.

Закарпатя, або історічна Підкарпастьиска Русь была послїднїм теріторіалным здобытком Совєтьского союзу, а тыж Україны, бо ю припоїли лем на кінцю другой світовой войны, 1945 року. Тота теріторія николи не была частёв Києвской Руси, але почас 800 років – од зачатку ХІІ. стороча і до першой світовой войны – она была частёв Угорьского кралёвства. В міджівойновых роках ХХ. стороча она была частёв новой державы Чехословакії, од котрой го вернули Мадярьска почас другой світовой войны, докы єй восени 1944 року „ослободила“ совєтьскы войска.

Хоць Закарпатя было під веджінём різных країн – Угорьского кралёвства, габсбурґской Австро-Угорщіны, Чехословакії, – оно часто мало окремый політічный статус. Іщі 1848 року сполоченьско-політічны лідры реґіону зажадали – і дістали од габсбурґского веджіня – істый ступень самосправы. Оно докінця мало істу автономію (Руська крайна) на кінци 1918 року в зложіню Угорьска і як Підкарпатьска Русь (котру короткый час называли Карпатьсков Українов) у зложіню Чехословакії од 1919 до 1939 року. Не так давно, в децембрї 1991 року, не менше як 78 % жытелїв реґіону голосовали позітівно у референдумі, якый выжадовав автономію, точнїше „самосправу“ про Закарпатя у зложіню Україны. Выслїдок того референдуму централный уряд  у Києві але не зреалізовав.

Дость о політічнім аспектї. Што зо жытелями Закарпатя? Векшына з них все становили выходны Славяне, хоць їх народна ідентічность дотеперь зістала проблематічнов. Тоты люде традічно называли себе Руснаками або Русинами і в різных часах твердили, же належать до російской народности, до україньског народности або до окремой карпаторусиньской народности. У 1945 роцї новый совєтьскый режім выголосив, же він вырїшыв народностный вопрос, просто выголосивши вшыткых містных жытелїв выходных Славянів Українцями.

По падї комуністічного режіму і Совєтьского союзу вышло наяво, же карпатьскы Русины дотеперь екзістують нелем у Закарпатьскій области Україны, але і в сусїднїх Словакії, Польщі, Мадярьска і Румунії. Од 1989 року кажда з тых країн Европской унії, узнала Русинів/карпатьскых Русинів як самостатну народность. Напротив рому Україна не высловила окреме желаня штось зробити односно вопросу народностной ідентіты. Векшына представителїв централного уряду і інтелектуалных кол Україны дотримують ся поглядів україньскых народностных ідеолоґів з кінця ХІХ. стороча (кідь говориме о тім, так і совєтьскых ідеолоґів марксізму) о тім, же николи не была, не є і не буде самостатна карпаторусиньска народность. І каждый, што ся дотримує такых поглядів, є або неосвіченым чоловіком, або сепаратістом, наладженым проти Україны.

В резултатї тиску з боку уряду США, Европской унії і діаспорных орґанізацій карпатьскых Русинів у першім десятьрічу ХХІ. стороча были реакції односно того вопросу. У марцу 2007 року Закарпатьска областна рада (воленый орґан) векшынов голосів (72 проти 2) схвалила рїшіня, котрым узнала Русинів за самостатну народность, а Закон Україны о языках в 2012 роцї (дотеперь платный) споминать русиньскый язык як єден з офіціалных языків країны.

Так то і суть два компоненты русиньского вопросу на Українї: незреалізованый референдум 1991 року о автономії і не вырїшеный вопрос о узнаню карпатьскых Русинів як самостатной народности на штатній уровни. Обидва вопросы теперь взяла на озброїня нелем путїньска Росія, але і орбановске Мадярьско.

Што треба робити? І хто має то робити! Росія, Мадярьско, карпатьскы Русины і Україна?

Што ся односить Росії, там зміны не мож чекати. Путїнова пропаґандістічна машына дале буде просувати будь-якы елементы у рамках або за граніцями той теріторії, котры суть силны поважовати Росію за охранцю реґіону і якбы ґаранта карпаторусиньской народности і закарпатьской автономії.

Што ся тыкать Мадярьска, треба пітримати тоты силы у тій країнї, якы протистоять премєрови Орбанови і крайнёправій партії „Jobbik“ з єй невгодныма снами обновити дотріаноньске Угорьско, таке, яке была до першой світовой войны. Будь-яке обновлїня быде выжадовати зміны граніць, і так скінчіть політічный сістем і стабілность Европской унії.  

Не мож ся тому не чудовати, як теперїшня патріотічна правиця Мадярьска може быти таков наївнов, жебы чекала од Росії поміч і сполупрацу. Памятаючі історічне дотріаноньске Угорьско і добивати ся єй, она шыковно забывать на то, як у войнї за незалежность Угорьска у 1849 роцї Угорцї досягли прогру од російскых царьскых войск, і як храбру револуцію 1956 року задусили совєтьскы танкы, посланы з Москвы. А односно мадярьской меншыны в Закарпатю, жадна пропаґанда з Мадярії не може змінити факт, же і статус за незалежну Україну быв принайменшім  не гіршый, або і лїпшый, як статус будь-котрой мадярьской меншыны у сусїднїх з Мадяріёв країнах.    

Што ся тыкать карпатьскых Русинів, векшына з них на Закарпатю, але тыж  у сусїднїх країнах і в діаспорї в Америцї, желають, жебы їх узнали як самостатну народность і жебы їх язык  і култура  здобыла підпору в країнах, де они жыють. Од часу револуції 1989 року они фактічно досягли тоты цїлї у вшыткых країнах, окрем єдной – Україны. Світовый карпаторусиньскый рух николи не быв заінтересованый створити окрему державу; він выступає проти зміны міджінародных граніць, він все підпоровав теріторіалну цїлістность Україны і, што найважнїше, єй приятя до Европской унії.

Односно тых елементів міджі карпатьскыма Русинами, якы досправды чекають дашто од Росії, їм треба памятати ,, што їм принїс – або радше не принїс – Выход. Російскы інтерелкуалны кола николи не прїмалин погляд, же карпатьскы Русины суть самостатнов меншынов, і кідь під масков Совєтьского союзу „скуточны“ Росіяне 1945 року наконець взяли тот реґіон під свою контролю а за дакілько років они брутално підтяли традічны карпаторусиньскы корїня културных цїнностей, знищівши Ґрекокатолицьку церьков, взявши од них їм дорогу землю і заказавши їм родный язык і народностну ідентічность. Карпатьскы Русины николи не дістали і не потребують поміч од Росії – або царьской, абом совєтьской, або путїнской.

А наконець, што ся тыкать Україны. Україна створила русиньскый вопрос, і Україна може вырїшыти русиньскый вопрос. Не мать змысел закрывати реалность, же є народ у серединї і за граніцями Україны, котрый екзістує і підтверджує, же він належыть міджі самостатны народы. Не має змысел закрывати значіня референдуму з децембра 1991 року о автономії. Вырїште вопрос автономії у контекстї децентралізації урядовой влады у цїлій Українї. А што важнїше, узнайте карпатьскых Русинів як самостатну народность. То є основный вопрос прав чоловіка, якый ёй сусїднї країны, што належать до Европской унії, вырїшыли перед дакількома роками.

Скорїше або пізнїше Україна буде хотїти реалізовати свій вступ до Европской унії і так буде мусити зробити позітівны дії односно узнаня карпаторусиньской народности. Зробивши правилно і зробивши то теперь, лідры Києва можуть указати, же они твердо одданы дїлу перетворїня своёй країны на европску Україну, а не на евразійску Малоросію.

Проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Торонтьска універзіта