Юбілуюча русиністка A. Плїшкова

Єдным з основных знаків народных рухів народів без властного штату є вызначна, ба аж домінантна роль културных актівістів. Такы актівісты – з рядів інтеліґенції, суть тіпічным знаком рухів безштатных народів, без огляду на то, ці проходили в 19. або в 20. столїтю. Карпатьскы Русины – вєдно з Фрізами,

 

Каталанцями, Кашубами, Лужицькыма Сербами і другыма – суть єдным з многых европскых народів без властного штату. Зато не дивно, же не штат, але якраз народна інтеліґенція од револуції в роцї 1989 і паду комунізму має заслугу на ревіталізації карпатьскых Русинів як самостатного народа

 

Таксамо інтересным може быти порівнаня з рухом другых бесштатных народів. Карпатьскы Русины суть унікатны в тім, же до процесу їх народного возроджіня было запоєных незвычайно много жен. У бівшости країн, в котрых карпатьскы Русины жыють (Польща, Словакія, Україна, Румунія, докінця і в русиньскій діаспорї в Сербії, Хорватії і США), жены были на ведучіх позіціях і помагали вызначовати путь, по якій народный рух ся мав дале розвивати. Єднов з такых выразных особностей сучасной карпаторусиньской народной інтеліґенції є Анна Плїшкова зо Словакії.

 

Анна Плїшкова ся до ведучой позіції карпатьсых Русинів діставала лем поступно, хоць попозераючі ся до минулости, мож бы было повісти, же така еволуція была природным процесом. Народила ся 27. юна 1964 в малім містї Снина до родины, ґенерації котрой жыли в близкім селї Пыхнї. Якраз в Пыхнях, де жыли переважно карпатьскы Русины, мала Аня выходила першых пять клас основной школы. Далшу освіту здобывала в Снинї, офіціално в своїм роднім містї, яке од Пыхонь є лем шість кілометрів далеко, де денно ходила на другый ступінь основной школы і до середнёй школы – ґімназії. То значіть, же Анна Плїшкова уж од молодости была выховлёвана родічами і шыршов родинов під впливом русиньского языка і културы.

 

Тот факт але не значіть, же выростала в дотыку лем з єдиным языком або єднов културов. Наспак, офіціално ся народила в штатї, якый ся звав (аж до року 1993) Чехословакія, а хоць урядным языком в Снинї, де ходила сїм років до школы, быв словацькый, фактічнов lingua francа, т. є.языком дорозуміваня і каждоденной комунікації жытельства того міста, быв переходный западославяньско- выходославяньскый діалект, званый сотацькый. Наконець, і єй формалне школованя было языковым комплексом: навчалным языком в основній і середнїй школї быв літературный україньскый і словацькый, а попритім ся выжадовало, жебы школярї ся повинно учіли російскый і іщі далшый чуджій язык (в єй припадї то быв нїмецькый). Такы богаты языковы знаня были тіпічны про переважну часть карпаторусиньскых дїтей, котры выростали в повойновій северовыходній Чехословакії.

 

Окрем языковой комплексности про даный реґіон быв призначным і вопрос народной ідентічности. Штат выжадовав, жебы каждый обчан мав у леґітімації записану народность. В тім часї были вшыткы Русины в комуністічній Чехословакії означованы за Українцїв (на совєтьскый способ). Зато і Анна Плїшкова ся стала членков україньской народностной меншыны в Чехословакії. Інтересовали єй языкы, зато не было чудным, кідь на высокій школї – Філозофічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафарика в Пряшові (1982 – 1987) собі выбрала штудовати шпеціалізацію словацькый і україньскый язык і література, і кідь єй першов роботов по скінчіню высокой школы ся стала редакторьска робота (1987 – 1990) в чехословацькій україньскій редакції тыжденника „Нове життя“. Треба припомянути, же переважну часть жытельства бывшой комуністічной Чехословакії не інтересовала їх языкова комплексность ани народна ідентічность, котры были сучастёв їх каждоденного жывота. Їх, в общім, пасівну позіцію к даным вопросам, найлїпше згорнула сама Анна Плїшкова:

 

– Про рядовых членів того етніка [карпатьскых Русинів], враховано моёй родины в етапі мого жывота звязаній з Пыхнями, вопрос їх народной ідентіты з розлічных прічін нїґда не быв темов дня.  Хоць дїдо, баба, отець, мама передали нам потомкам дїдовизну найхарактерістічнїшу про нашу етнічность – бісїду, но не споминам собі, жебы колись шпеціфіковали, яка то є бісїда. Дома сьме часом, главно од дїда і бабы, чули  о „руській“ бісїдї, о „руськых“ буквах, „руськых“ школах, „руськых“ людёх, „руській“ вірї, но за граніцями нашого села, кідь по скінчіню пятой класы Основной школы в Пыхнях єм до шестой класы стала ходити до недалекой Снины,... од сниньскых школярїв сьме часто на нашу адресу чули, же сьме „Rusnáci“. Тота назва нам... припадала як штось меншецїнне.

 

Анна Плїшкова дале говорить, же хоць ходила до школ, котры ся офіціално звали україньскыма, або до клас з україньскым языком навчаня, но „нихто нас нїґда не выховлёвав к даякій конкретній народній ідентічности“. Аж в послїднїх річниках середнёй школы внаслїдку дакотрых індіцій была мотівована, жебы сама собі клала дакотры вопросы: „Чом наш учітель україньского языка і літературы свідомо неґовав середнёшкольскы учебникы  довезены з Україны, якы сам охарактерізовав як „надміру тяжкы про нас“, і чом  намісто того нам давав інформації зрозумілым языком, росшырены о „містных“ писателїв і інтелектуалів, о котрых в україньскых учебниках не было ани рядка? Наслїдком того сьме собі мусили класти дакотры вопросы у звязи з народнов ідентічностёв містного жытельства, хоць одповідї на них не приходили. Фактом было, же ани середня школа з навчанём україньского языка у нас штудентів не укрїпила почутя україньской народной ідентічности. Але ани не выкликала нияку аверзію к україньскій народности, яку сьме мали пасівно записану  в леґітімаціях а актівно сьме ї практізовали так, же сьме ходили до україньскых клас основных і середнїх школ, што само о собі уж сіґналізовало нашу окремішность в словацькім (точнїше сотацькім) містьскім контекстї Снины.“

 

Пасівна – а властно і позітівна – фукція україньской народной ідентічности у карпатьскых Русинів на Словакії ся зачала спохыбнёвати по нїжній револуції в роцї 1989 по падї комуністічного режіму в Чехословакії. Часть містной інтеліґенції не была згодна з дотеперїшнёв сітуаціов, в якій мож было жыти мултіязычно і узнавати веце народных ідентіт, што было цалком нормалным явом на початках рухів бесштатных народів. Другыма словами, погляд, же дахто може быти сучасно Русином і Українцём замінив концепт народных ідентіт, де єдна неґовала (вылучовала) другу: або єсь Русин, або єсь Українець, але не єдно і друге.

З тяжков задачов діференціації ся мусила попасовати і Анна Плїшкова в своїй новинарьскій роботї в редакції тыжденника „Нове життя“, выдаваных „Культурним союз українських трудящих Чехословаччини“ – културнов орґанізаціов з еры комунізму, котра по роцї 1989 змінила назву на „Союз Русинів-Українців Чехословаччини“. За дакілько місяцїв зачатком рока 1990 взяла актівну участь в процесї народной діференціації як редакторка одповідна за двойсторінку україньскоязычного „Нового жыття“, яка зачала выходити в русиньскім діалектї під назвов „Голос Русинів“. Кідь выдаватель того періодіка („Союз Русинів-Українців Чехословаччини“) ся не стотожнив із замірами редакторів одлишыти карпатьскых Русинів од Українцїв, Анна Плїшкова і єй троє колеґове з редакції мусили одыйти. За нецїлый піврік ся стала членков колектіву новой редакції, якый зачав приправлёвати Народны новинкы і двоймісячник, часопис Русин. Обидва выходили лем в русиньскім языку (тогды некодіфікованім). Анна Плїшкова была заступкынёв шефредактора і редакторков Народных новинок і часопису Русин од їх зроду в роцї 1991 до року 1998. В тім часї як языкова редакторка редіґовала публікації выдаваны орґанізаціов Русиньска оброда, котра в тім часї была главнов културно-сполоченьсков  орґанізаціов Русинів на Словакії.

 

Тота практічна новинарьска робота в редакції і выдавательстві примусила А. Плїшкову вступити до конфронтації з новыма вызвами, звязаныма з формованём літературной нормы русиньского языка на Словакії. В часї, кідь была новинарьков і редакторков, брала участь в роботї над Орфоґрафічным словником русиньского языка (1994). В роцї 1998, кідь як высокошкольска учітелька зачала учіти на нововзникнувшім Оддїлїню русиньского языка і културы Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты, кодіфікація языка ся стала іщі важнїшов пробематіков. Од того часу єй карьєра была заміряна прімарно на академічну сферу: дале учіла русиньскый язык на універзітї а вєдно з колеґом і ментором доц. ПгДр. Василём Ябуром, к. н., пізнїше і з ПгДр. Кветославов Копоровов, ПгД., выдала серію учебників русиньского языка про основны, середнї і высокы школы (позерай ниже публікації чісло 12 – 22). Кулмінаціов єй робот на кодіфікації ся стала ревізія літературного русиньского языка вжываного на Словакії, котра мала зачаток у сполуавторьскім выданю ревідованых правил правопису (2005) і орфоґрафічного словника в роцї 2007 (публікації ч. 17, 18).

 

Як сьме увели, Анна Плїшкова была тїсно повязана з русиньскым народным  возроджінём на Словакії і брала актівну участь в процесї кодіфікації языка, зато не дивно, же якраз тот факт ся став центром єй научной роботы. У своїй дізертачній роботї під назвов Списовный язык карпатьскых Русинів : проблемы становліня, кодіфікації, акцептації і сфер функціонованя, котру написала і обгаїла в роцї 2006 під веджінём універзітного професора ПгДр. Яна Дорулї, др. н. зо Славістічного інштітуту Словацькой академії наук в Братїславі, аналізовала соціолінґвістічну функцію русиньского языка в розлічных історічных періодах з бівшым акцентом на період по роцї 1995. Тота робота є унікатна в тім, же є першов дізертачнов роботов, котра нелем є о русиньскім языку, але є в нїм і написана. Академічны публікації Анны Плїшковой дотеперь были заміряны на лінґвістічны проблемы, главно на область словотворїня, і на соціолінґвістічны аспекты русиньского языка (публікації  ч. 1 – 11).

 

Скоро четветину столїтя Анна  Плїшкова бере актівну участь у кодіфікації русиньского літературногоязыка на Словакії. За тот час указала велику продуктівность в научно-педаґоґічній сферї, аі в роцї 2010 на Універзітї Я. А. Коменьского в Братїславі ся габілітовала на доцента.Од того року є на функції доцента русиньского языка на Пряшівскій універзітї. Окрем научно-педаґоґічного тітулу, вызначнымфактором успіху  будь-котрого културного іобщественного руху є єствованяпевной і тырвалой інштітуційной базы. Якраз у тім контекстї Анна Плїшкова взяла на себе вырїшалну роль усферї карпаторусиністікы.

 

В роцї 2008 ся стала директорков Інштітуту русиньскогоязыкаі културы Пряшівской універзіты. То є перша і зарівно єдина інштітуція універзітнойуровнина світї. Під її веджінём інштітут понукатьможности бакаларьскых, маґістерьскых і докторьскых штудій русиньского языка і літературы. Під веджінём доценткыАнны Плїшковой  інштітут од року 2009 орґанізуєотвореный Научный семінар карпаторусиністікы за участиученых із Словакії  іспоза граніць, од року 2010 орґанізує Studium Carpato-Ruthenorum – міджінародну лїтню школу русиньского языка і културы, в рамках інштітуту ся формуєшпеціалізована Бібліотека карпаторусиністікы, і інштітут сполупрацує на базї підписаныхдоговорів о кооперації з універзітами і їх научныма центрами, якыся шпеціалізують на карпаторусиністіку,в іншых країнах,враховано Торонтьской універзіты (Канада).

 

Анна Плїшкова в тім часї ся дожывать вызначного юбілею – пятьдесятёх років. Мы вшыткы єй вдячны, як чоловікови нїжной душы, котраяк така доказала забезпечіти міцну базупро професіоналізацію карпаторусиністікы. Мыпересвідчены, же під її веджінём ів сполупраці з її колеґами Інштітут русиньскогоязыкаі културы Пряшівской універзіты  буде дале рости і процвітати іщі мінімално півстолїтя.

Дякуєме, Анё.

 

Найвызначнїшы роботы Анны Плїшковой:

 

Моноґрафії:

  1. Rusínsky jazyk na Slovensku – náčrt vývoja a súčasné problémy.  Prešov: Metodicko-pedagogické centrum, 2007. 116 s.
  2. Русиньскый язык на Словеньску. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2008. 204 s.
  3. Language and National Identity : Rusyns South of Carpathians. East European Monographs. New York: Columbia University Press, 2009. 230 s.

 

Научны статї:

  1. Ябур, Василь – Плїшкова, А.: Літературный язык. Пряшівска Русь. In: Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Русиньскый язык. Redaktor naukowy P. R. Magocsi. Opole: Uniwersytet  Opolski – Instytut Filologiji Polskiej, 2004, с. 145-209; 2007, с. 147-209,
  2. Соціолінґвістічный аспект. Пряшівска Русь. In: Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Русиньскый язык. Redaktor naukowy P. R. Magocsi. Opole: Uniwersytet  Opolski – Instytut Filologiji Polskiej, 2004, с. 319-345; 2007, с. 331-348.
  3. Practical Spheres of the Rusyn Language in Slovakia. In: Studia Slavica Hungarica,  53, 1, Budapest: Akadémia Kiadó, 2008, с. 95-115.
  4. К функціонованю русиньского языка у выховно-освітній  сістемі Словеньской републікы In: Studia Russica, XXIII, Budapest: Univerzita L. Etvesa, 2009, с. 81-94.
  5. Современное состояние русинского литературного языка в Словакии. In: Studia Slavica Hungarica, 55, 1, Budapest: Akadémiai Kiadó, 2010, с. 1-23.
  6. Русиньскый язык на Словеньску 1995 – 2010 : Тенденції зближованя варіантів. In: Річник Руской Бурсы / Rocznik Ruskiej Bursy 2011. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa“ v Gorlicach, VII, 2011, с. 105-114.
  7.  Rusínsky jazyk na Slovensku v „treťom“ národnom obrodení. In: Tamaš, J., ed.: Величина малих jезичких, књижевних, културних и историjских традицициjах. Зборник радова. Нови Сад: Филозофски факултет - Одсек за русинистику, 2012, с. 339-358.
  8. Materinský jazyk Rusínov na začiatku 21. storočia. In: Społeczeństwo-Kultura-Wartości. Studium społeczne. Polsko-Słowacka seria wydawnicza. Nr 4., r. III. Jarosław-Prešov: Wydawnictwo Państwowej Wyźszej Szkoly Techniczno-Ekonomicznej im. Ks. Bronisława Markiewicza w Jarosławiu, 2013, с. 65-84.

 

Учебникы:

 

  1. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык про 1. класу середніх школ із навчанём navčaňom русиньского языка. Пряшів: Русиньска оброда, 2002. 104 с.
  2. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык про  2. класу середніх школ із навчанём navčaňom русиньского языка. Пряшів: Русиньска оброда, 2003. 120 с.
  3. 16. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык про 3. класу середніх школ із навчанём navčaňom русиньского языка. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2004. 64 с.
  4. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык про 4. класу середніх школ із навчанём navčaňom русиньского языка. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2005. 96 с.
  5. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык про 1.– 4. класы середнїх школ із навчанём navčaňom русиньского языка. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2007. 288 c.
  6. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2005. 128 с.
  7. Ябур, В. – Плїшкова, A. – Копорова, K.: Русиньска лексіка на основі змін у правилах русиньского языка (Правописный і ґраматічный словник). Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2007. 348 c.
  8. Плїшкова, A. – Копорова, K. – Едді, E: Русиньскый язык у конверзації про II. ступінь основных школ і середнї школы. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2009. 188 c.
  9. Ябур, В. – Плїшкова, A.: Сучасный русиньскый списовный язык. Prešov: ÚRJK PU, 2009. 212 с.
  10. Плїшкова, A. – Копорова, K.: Русиньскый язык про зачаточників. Пряшів: Русин і народны новинкы, 2010. 196 с. 
  11. Плїшкова, A. – Копорова, K.: Русиньскый язык про 1. класу основных школ. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2011. 146 с.

 

Проф. Др. Павел Роберт Маґочій, Торонто

Go back