Благореченый Владыку Василя

Владыка ТгДр. Василь ГОПКО належить до тых вызначных особ духовного і народностного жывота Русинів, котры за свого жывота зістали вірны своїй церькви і свому народу.

Владыка Василь Гопко – єден з двійнят, ся народив 21. апріля 1904 року в Грабскім при Бардіёві в родинї Василя Гопка і Анны, родженой Петренковой. Ёго родічі были бідныма земледїлцями. Ёго отець быв дзвінником. 6. юна го при дзвонїню перед бурёв забив перун. Мати, в надїї полїпшыти жывот собі і своїм дїтём, одышла в 1908 роцї до Америкы. Нашла собі роботу во фірмі Джонсон & Джонсон в містї Nex Briswick в штатї Ню Джерзі. Свій заробок посылала свому отцёви, котрый ся старав о дїти. Кідь єй брата Димітрія Петренка высвятили за священика, вырішыв, же ся постарать о вышколованя Василя. І так, як 7­річного хлопця взяв го ку собі на фару до Ольшавіцї. Василь скінчів мадярьску школу в Бардіёві.

По першій світовій войнї, кідь ся пряшівска єпархія стала неоддїлнов частёв новой Чеськословеньской републікы, він штудовав дале у мадярьскій євангелицькій ґімназії в Пряшові. Через вакації бывав на фарї в Ольшавіцї, пізнїше в Блажові, де быв ёго стрыко душпастырём. Ґімназію скінчів з вызнаменанём в 1923 роцї.

Ёго желанём было присвятити свій жывот вівтарю і зато пішов штудовати теолоґію до Пряшівской єпархіалной семінарії. Тогдышнїй апостольскый адміністратор єпіскоп ТгДр. Діоніз Няраді (1922 – 1927) ся надумав, же талентованого богословця пошле штудовати до Рима. Василь мав перед дорогов підписати, же ся не оженить. Перед такым важным рішінём дістав страх і остав у Пряшові. По скінчіню 2. річника пішов ку войску до Прагы, де помагав воєньскому капланови. По недїлях орґанізовав богослужбы про русиньскых вояків. В Празї го спознав Др. Ян Парканій, котрый быв репрезентантом Підкарпатьской Руси в чеськословеньскій владї, і обіцяв му, же ся постарать, абы ся по высвячіню вернув до Прагы.

Свої теолоґічны штудії Василь Гопко скінчів у 1928 роцї. Перед тым, як мав быти высвяченый, мати го в писмі просила, жебы єй пришов навщівити до Америкы. В кутику сердця вірила, же ся єй сынови буде в Америцї любити і пожадать тамтешнёго русиньского єпіскопа Василя Такача (1924 – 1948), жебы го высвятив про піттсбурьскый екзархат. Но єй туга ся не сповнила. Кідь ся молодый Василь Гопко готовив на драгу за море, важно захворів. Комплікована операція го сперла, жебы ся міг выбрати на таку далеку дорогу до Америкы, і так остав дома.

По скінчіню штудій пришов до Пряшова і пожадав єпіскопа Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ, жебы го высвятив в целібатї. 3. фебруара 1929 року быв высвяченый за священика і наставленый до Прагы. Пріміції мав 17. фебруара 1929 р. в Блажові.

В Празї быв повіреный вытворінём новой фарности. У тім часї жыло в Празі барз велё ґрекокатоликів. Прага была великым главным містом Чеськословеньска, котре ся складало нелем з Чех, Моравы і Словеньска, але і з Підкарпатьской Руси. Ґрекокатолици ту робили як владны чіновници ці штудовали ту на высокых школах. Василь Гопко в короткім часї здобыв од празького архієпіскопа церьков св. Клімента недалеко Карлового моста і призвычаїв го про бізантьскый обряд. Так ся храм св. Клімента став од 1931 року духовным центром ґрекокатоликів у Чехах. Окрем того, ся заслужыв о то, же чеськословеньска влада тоту фарность узнала. 1. януара 1934 року ю канонічно потвердила і Свята століця і дала ю під юрісдікцію пряшівского єпіскопа. Єпіскоп Павел Ґойдіч, ЧСВВ, по тій історічній подїї меновав о. Василя Гопка за єй першого священика. Робота ґрекокатолицького справцї фарности в Празї не была легка. Но отець Гопко быв чоловіком на своїм місцї і в добрім часї. Быв добрым орґанізатором і в короткім часї посилнив і укріпив празьку фарность.У своїй душпастырьскій роботї превказав велику ласку к бідным робітникам і к опущеній русиньскій молодежи в Празї. У тім часї всягды пановала економічна кріза. Многы Русины пришли до Прагы за роботов із цалком порожнїма руками.

Глядали будьяку роботу, а отець Гопко ся о них по отцёвскы постарав. Мав много знамых, зато міг многым помочі усадити ся в Празї. За свою роботу быв у 1936 роцї вынагородженый тітулом „Монсінёр“.

В 1936 роцї го єпіскоп Ґойдіч переложыв до Пряшова і меновав за шпірітуала в семінарії а в 1937 р. за конзісторіалного конзултора. Тыж быв повіреный выучованём реліґії на ґрекокатолицькых середнїх школах. Уж в часї своёй душпастырьской роботы в Празї зачав постґрадуалны штудії на Карловій універзітї. Послїднїй семестер абсолвовав на Коменьского універзітї в Братїславі. В 1940 роцї досяг тітул доктора теолоґії. Такым способом, хоць ся давнїше одмагав од штудій в Римі, здобыв найвышшый ступінь освіты в теолоґії. По істых комплікаціях быв менованый за професора моралной і пасторалной теолоґії в пряшівскій семінарії.

Свої народностны погляды ясно высловив у статї Віра і народность, в котрій одсудив будьякы формы шовінізму і супернаціоналізму як неприятеля чісло єден. Боёвав за хрістіаньску любов і порозуміня міджі ґрекокатоликами в пряшівскім єпіскопстві.

Дякуючі Гопковій ініціатіві, ся зачав в януарї 1946 р. выдавати місячник Благовістник і сам ся став ёго першым редактором. В роках 1946 – 1950 помагав у русиньскім языку выдавати окрем календарїв і Благовістника і серію духовных книжок під назвов Книгы Благовістника. Сам быв автором дакількох брожур із той колекції.

Єпіскоп Павел П. Ґойдіч, ЧСВВ, пророковав політічный злом в Чеськословеньску, зато ся зо жадостёв обернув на Святу століцю, жебы дістав помічного єпіскопа в надїї, же єден з них двох бы мав пережыти перенаслїдованя. Помічным єпіскопом ся став Василь Гопко. Єпіскопску консекрацію прияв з рук Владыкы Павла Ґойдіча в недїлю 11. мая 1947 р. Тогды міджі ёго ґратулантами были і віруючі з Блажова зо своїм священиком Николаём Ройковічом а до дару му принесли красный і величезный мідяный хрест. Як тот хрест о. єпіскоп Гопко збачів, опер ся о свого стрыка Д. Петренка, уж дость старого, котрый го дав штудовати і жалостно ся росплакав.

– Што ты так плачеш? Днеська є про тебе радостный день і мав бы єсь ся радовати, а не плакати, – повідав му ёго стрыко о. Д. Петренко.

– Плачу, бо тот хрест мі буде припоминати моє трапіня як будучому єпіскопови, – одповів Владыка Гопко. Хто познав жывот нашого єпіскопа, істо мі дасть за правду, же ёго жывотна дорога не была нічім іншым, як стражданём і тяжкым хрестом.

В авґустї 1949 р. зачали приправы на припоїня ґрекокатолицькой церькви ку православній. На 28. апріля 1950 р. скликали до Пряшова тзв. „пряшівскый собор“, на котрім ся мало выголосити припоїня. Іщі той ночі Фірлінґер і Шірокі дали приказ заперти, обвинити і одсудити обидвох єпіскопів.

Владыка Василь Гопко быв празькым штатным судом за выконштруованы вины одсудженый на 15 років арешту. З арешту во Владїцях 10. юла 1962 р. подав Найвышшому суду скаргу, в котрій вывернув вшыткы обвинїня як некомпетентны і лживы. Но ёго жадость о обновлїня процесу не была прията. Арешт підломив здравя о. Гопка. На рекомендацію доктора му влїтї 1964 р. перерушыли трест і пустили до монастыря в Осеку з тяжков хворотов (псіхічна депресія і деменція). В Осеку жыли Сестры св. Хреста зо Словеньска. Жыли ту і двоми чеськы єпіскопы, котры ся тыж вернули з арешту. Одты, по політічных змінах в 1968 роцї, быв пущеный на слободу. Од фебруара 1969 р. бывав у сестер служебніць Непоскверненой Панны Марії в Пряшові, пізнїше в домі своёй матери на Добряньского уліцї. 2. апріля 1969 р. Святый отець Павел VI. меновав о. Яна Гірку за пряшівского ордінаря з правами єпіскопа і апостольского адміністратора Ґрекокатолицькой церькви в ЧССР. Вєдно з тым за священого єпіскопа быв менованый отець ТгДр. Василь Гопко.

Ёго здравя было уж барз підломене арештом і 23. юла 1976 р. умер. Погробны обряды одправляв кріжевацькый Владыка Йоахім Сеґеді за участи римокатолицькых єпіскопів зо Словеньска в Пряшові 29. юла 1976. Тїлесны остаткы Владыкы ТгДр. Василя Гопка уложыли до кріпты катедралного храму в Пряшові. У 003 роцї папа Ян Павел ІІ. благоречів Владыку Василь Гопка, чім му была дана велика честь за ёго жертовность про віру і церьков.

Мґр. Гавриіл БЕСКИД, Пряшів