Не бійме ся слова "Русин"

Якраз днесь вышло так, же приготовлюю „Вступне до контроли“ 17. юла, в день, коли Ґрекокатолицька церьков святкує свято блаженого священомученика Павла Петра Ґойдіча, пряшівского єпіскопа. Ніт, не хочу заходити до конфесіоналных дімензій той особы а докінця ани до того, же є про Русинів, котры суть ґрекокатоликами, святым чоловіком. Бо Ґойдіч має про Русинів і інше значіня. А тото значіня мусить признати каждый, без огляду на церьковну приналежность. Ёго на Пряшівскій Руси можеме раховати як єдного з остатнїх, кідь не остатнёго, великого будителя перед насилнов українізаціёв, котрый про Русинів зробив много хосенной роботы.

Павел Петро Ґойдіч як пряшівскый єпарха вів своїх вірных нелем реліґійно, але і народностно. В часах Ґойдіча были офіціалны пресовы орґаны Ґрекокатолицькой єпархії в Пряшові, пастырьскы писма ітд. писаны „язычієм“, котре ся втогды брало як літературный язык Русинів, ёго проповідї были по русиньскы, так, як і звыкнув бісідовати зо хвоїма вірниками. Єпархія была в Римі записана як „ruthenorum“ – русиньска. О ёго гордости на то, же є Русином, о любви до того народа і о тім, же хотїв про свій народ добро і высшу якость жывота, свідчіть і ёго намаганя о зряджіня ґімназії про Русинів. Сам писав тогдішнёму презідентови Чехословацькой републікы: „Не просиме златы горы-лїсы, не жадаме одпущіня данї, ани поміч про безробітных, не жобреме о нияку милостыню. Жадаме лем то, што нам на основі Конштітуції і природного права належыть – жебы ся русиньскы дїти в русиньскых селах могли учіти по русиньскы.“ Резултатом того писма было выникнутя ґімназії з назвов Ґрекокатолицька руська реална ґімназія і то на основі вырїшіня міністерства школства. В тім, што вшытко Ґойдіч зробив про Русинів і як запалено піднимав їх свідмость русиньства, бы ся дало продовжовати. Хотів бы єм але з того вшыткого підкреслити єден вызначный факт.

В роцї 1940, перед списованём людей, Павел Петро Ґойдіч, як пряшівскый єпарха, загнав своїм священикам обіжник, в котрім написав: „...жебы ся наш вірник записав такым, якым досправды є... зато, же нашы люди хоснують вшелиякы назвы – Русин, Руснак, Руськый, Підкарпатьскый Рус, Українець, ітд., што нас роздробує і ослабує, зато барз прошу, жебы про єднообразность мы при найблизшім переписї людей записали ся за Русина, Русинку, як нас назвав наш отець Духновіч...“

Даколи мі то прийде так, же тото, што зрозумів Ґойдіч перед веце як 70-ма роками, Русинам може не є даколи ясне доднесь. Іншак бы Світовый конґрес Русинів, котрый быв заснованый як Світовый конґрес Русинів, не мінив, на основі вырїшіня пару людей в презідії, без векшых конзултацій з членьскыма державами, зачати хосновати назву Світовый конґрес Русинів – Руснаків – Лемків. Жебы было ясне а не дішло у дакторых чітателїв ку даремному підвышіню пулзу, на што не є причіна, треба повісти, же не є моїм інтересом, жебы локалны етнонімы як Руснак ці Лемко, перестали быти хоснованы. На локалній і інтерній уровни хосновати назву, котра днесь докінця наповідать і о тім, з котрой части „русиньского світа“ Русин походить, є абсолутно в порядку. Докінця бы то было в порядку і в тім припадї, кібы в преамбулї штатуту Світового конґреса Русинів было написане, же конґрес є конґресом Русинів, котры ся в різных частях свого населеня называють Русины, Руснаци, Лемкы... Але має то быти в назві?

Ефект того „щастливого“ рїшіня назвы конґресу є скоріше траґічный, як хосенный . Ніт, не в нашых інтерных одношінях, але в одношінях ку вонкашнёму світу. Хоснованя „тройназвы“ конґресом ся може легко стати ґвером в руцї нашых нежычливцїв, котры нам можуть повісти, же ани сами не знаме што сьме, же конґрес є властно „федераціов“, а докінця, же властно я і Ванё зо Ждынї не сьме єден народ. Або сьме, лем треба прияти, же тот народ є україньскый. Тадь і СФУЛО рада всягды пише, як ходить на найзападнїшы лемківскы, або україньскы теріторії, а то напишуть під фото, де стоять помалы коло Попраду. Также вернийме ся до року 1940 і актуалізуйме Ґойдічовы слова: хоснованя назвы Світовый конґрес Русинів – Руснаків – Лемків, то же ся не знаме доїднати на тім, жебы сьме ся холем в рамках конґресу знали перед світом презентовати так, як нас назвав Духновіч і тым демонштровали, же хоць маєме свої локалны етнонімы, котры нихто никого не тискать, жебы дале нe хосновав, але же приналежыме до єдного народа Русинів, нас лем роздробує і ослабує.

Не бійме ся слова "Русин". Не бійме ся того слова, котре означать наш народ, россіяный в многых державах, з властныма локалныма назвами, властныма языковыма варіантами, але єдной крови. I не бойме ся ани Русина Ґойдіча. Не бойме ся ку нёму приголосити, як ку великій особности нашого народа. Без огляду на то, яка є наша реліґійна приналежность. Бо і кідь собі оддумаме ёго значіня про русиньскых ґрекокатоликів, ёго значіня народного будителя є про вшыткых Русинів єднаке. У ґрекокатолика Духновіча то предці нихто не спохыбнює.

Петро Медвідь, Пряшів
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)