Наш літературный русиньскый язык в праксі
Каждый, хто ся намагать шырити міджі народом русиньскый літературный язык, знать, яке то тяжке дїло. Не зато, жебы го народ не хотїв прияти, праві наспак, народ, кідь ся обознамить з языком і зачне го практіковати (чітать пресу і книжкы, співать піснї, слухать в радію русиньскы релації ...) без проблемів го приїмать за свою высшу форму. Тяжко є зато, же языкова освіта не мать універзалный, но лем індівідуалный характер. Не суть штруктуры, котры бы літературный язык шырили плошно (нонстоп телевізія, нонстоп радіо, языкова порадня, новинкы-денник, школа, церьков ...). Кодіфікована термінолоґія ся дотулять жывота лем окраёво, а так малохто ся намагать бісїдовати списовным языком.
Но не треба падати духом, бо хоць практічне освоёваня літературного языка є слабеньке, слухаючій народ го приїмать спонтанно і тримать го за свій. Як священник то явно віджу при чітаню Євангелія, Апостола, выслугованю Тайн, церьковных співах ... Люде реаґують: „То по нашому, по русиньскы“, хоць они бісїдують лем діалектом.
Проблем освоёваня собі кодіфікованой термінолоґії не є проблем лем теперїшнїй. І в минулых часах, хоць народны штруктуры были міцнїшы, тот проблем быв все жывый. Доднесь ся задумую і чудую наприклад над тым, чом собі наш народ, котрый хоснує высше тісяч років старославяньску терміноілоґію, не освоїв сі хоснованя імен. В богослужбах, в піснях, проповідях, праздниках, при хрещіню хоснуєме: Іоан, Мафтей, Лука, Гавриіл, Єлісавета, Тома, Мойсей, Ґеорґій ... А народ бісїдує: Янко, Матуш, Ґабріел, Алжбета, Томаш, Мойжіш, Юрко ... А даґде уж і намісто Ісуска мають Єжішка, намісто Николая Мікулаша, намісто церькви костол, намісто Рождества Віяноце! Велика часть оріґіналной термінолоґії щезла з хоснованя народа.
Є то природный вплив маёрітного народа, або єден із нашых народных комплексів?
Істо і єдно, і друге. Є але інтересне, же дакотры імена кодіфікованой старославяньской термінолоґії народ вымінив за натуралізмы: Ванё, Ошо, Микола, Єлена, Уля ... За ню ся не ганьблять!
І велыкы славяньскы народы (Росіяне, Білорусы, Українцї) мають свої натуралізмы імен, но утримали собі і їх кодіфіковану термінолоґію. І нашы Русины на Підкарпатю, Лемковинї і Сербії тыж. Мали бы сьме ся о то намагати і мы.
о. Франтїшек КРАЙНЯК, Камюнка, (Артос 3/2014)