А. Біттнерова одышла до умелецького неба

 

Бывша членка драматічного колектіву Театру Александра Духновіча в Пряшові (перед тым УНТ) Анна БІТТНЕРОВА одышла до умелецького неба 7. авґуста 2014 а одпровадили ю на послїдній пути там родина, бывшы сполупрацовници і блиьзкы знамы 11. авґуста 2014 у Домі смутку в Пряшові.

 

Анї Біттнеровій (нар. 7. 5. 1935 в Камюнцї, Старолюбовняньского окресу) ся скоро сповнив великый сон, стояти на дочках, што значать світ, быти артістков. Нёв ся стала уж як 15-річна дївочка. Красне біляве дівчатко, із здоровыма червеныма личками, поступно вникала до театралных тайн. Ай кідь выростала в многодїтній  дротарьскій родинї, де не было много достатку (мати, кідь даколи пекла мясо, та то лем про отця было), стачіло співу, традіцій, якы, як грибы по дождю росли по русиньскых селах.Тіпічне є то про Русинів – і в бідї ся веселити.

 

Аня, надыхана тов атмосферов, пришла до Україньского націоналного театру в Пряшові в 1950 роцї, в часі, кідь Сталін іщі жыв, кідь култ особности квітнув  в Совєтьскім союзї, але і у нас мав міцне коріня. Вшыкы тоты руськы співаны, што славили Сталіна, колектівізацію, колхозы Аня знала і на фіґлї іщі їх часто співала. Окрем них і поляновы піснї, якы ся зродили на камюньскых полянах. Вшытко то патрило ку театру, де было розмаїтя характерів, народностей, де были Руси, Українцї, волиньскы Чехы, Словаци, але і  Русины і Русинкы з нашы сел – од Лабірщіны, Старолюбовнянщіны, Бардеёвщіны, Свідничіны, Снинщіны, а тыж ай зо Списьконововеського окресу. Вшыткы ся змістили під єдну стріху.

 

Про бідны сільскы дївчата і хлопцїв была то велика шанца ся під ню дістати, дати знати о свїм талентї. Як-не-як была то можность дістати ся із заосталых, затурканых русиньскых сел до міста, а ку тому до Пряшова, яке ся поважовало і поважує за Мекку русинства доднесь. І хоць условія в театрї были скромны, грало ся із запалом, з выужытём цілого свого таленту, способностей. Наперед в тзв. „Жанровых вечерах“, в балетї, оперетї, а потім ай в драмколектіві.

 

Аня вшыткым тым перешла, поробовала як танець, так спів і сценічне слово. Мала снагу грати в каждім жанрї. Не оперела ся лем на штось єдине. Близкы єй были, главно комедіалны ролї. Любила выступати у приповідках про дїтей. Першов єй ролёв была Вустя з облюбеного тітулу Михайла Старицького „Ой, не ходи Грицю...“ Была ту Уляна, баба Охехуля і десяткы іншых ролей, якы заграла на сценї свого театру, а тыж перед мікрофоном Словацького радіа з Пряшова.

 

Веце як сорок років пережыла на сценї Українського націоналного театру, днесь театру Александра Духновіча в Пряшові. Быв то повнокровный жывот, богатый на добры, але і траґічны зажыткы. Тісячі кілометрів, якы перебороздила за своїм позерателём по русиньскых селах в старенькім театралнім автобусї, де не раз треба было мерзнути як за сценов, так на сценї – были наповнены ласков ку своїй роботї, ку театралному уменю. Аня любила свою професію, яка ся стала  змыслом єй жывота. Мало-хто знає, же як свіжо оддата (была женов солісты Піддукляньского україньского народного ансамблю Михала Забавского) підступила тяжку долю. Пережыла траґічный пад із стріхы і переконала на своїм тїлї ачей 18 зломенин. Была молода, перемогла над великов фізічнов і духовнов болестёв і скоро по двох роках ся назад вернула на сцену, де перебыла аж до своёй пензії.

 

Часто єй было видно на Масаріковій уліцї в Пряшові, де мала свою квартиру. Ходила уж з паличков, але  гордо, вырівнано, привертала увагу своїм густым волосём – будь звязаным до елеґантной контї, або до інтересного фолклорного хвоста. Кідь сьме ся стрічали, не могли сьме ся наговорити. Она была як отворена книжка. Все мила, пригварчіва, як люде з Камюнкы бывають. Староба не є радость, а она то добрї знала. Зломлены кости ся часто озывалки.  Дарьмо є, артістка підпадать часови і хоць-бы не знати як ся тримала. Скоро вісем хрестиків є понад вісем. Але што наробиш, нести треба і тот вік. Жебы быв легшый? Може го спомины на молодость дакус зніжняли, зробили переносливым. Дай Боже, абы не было болести, абы лем радостны спомины єй память навщівляли – з дїтинства, молодости, з театрланого жывота. Нашли ся і такы, якы потїшали осінь єй жывота.

 

Судьба русиньскых дївчат, жен, артісток  в Україньскім націоналніім театрї, днесь Театрї А. Духновіча в Пряшові – то цїла епопея, яка бы сі залужыла окреме змалёваня. Аня Біттнерова творить пестрый і дорогоцінный камінчік в мозаїцї умелецького, театралного  жывота Русинів Пряшівщіны. В плеядї такых артісток, як: Анна Симкова, Тамара Симкова, Марія Корбова, она занимала своє окреме і шпеціфічне місто. Вічная єй память!

 

- мм -, -

Go back