Ш. Смолей – лавреат Премії А. Духновіча 2014

Премія Александра Духновіча за русиньску літератруру 2014 (брондзова сошка карпатьского медвідя і 1 000 америцькых доларів од меценаша Штефана Чепы з Торонта) была 27. юна 2014 у Пряшов переданарусиньскому писателёви зо Словакії – Штефанови Смолеёви. О авторови і ёго оцїненій книжцї Бурї над Бескидсами выступила председкыня пороты проф. Др. Патріція Крафчікіз Еврґріньской штатной універзіты в Олімпії (США) з тым текстом:

„Преміёв могли быти оцїнены творы з русиньской поезії і прозы опублікованы в попереднїх пятёх роках і предложены поротї, котру творили Олена Дуць-Файфер, Лемкыня, русиньска поетка і учітелька Яґелоньской універзіты в Кракові; Боґдан Горбаль, історік і книговник Публічной книжніцї в Ню Йорку і тыж Лемко; і я, професорка російского языка на Еврґріньскій штатній універзітї, в Олімпії, штатї Вашінґтон. Перечітали сьме каждый твір, котрый нам быв посланый на оцїняня тогорічнов Преміёв А. Духновіча за русиньску літературу, причім сьме позерали на літературну ёго якость, важность і выразность у културнім обществі Русинів, а на основі того сьме вырїшыли, котрый твір оцїниме.

В тім роцї сьме дістали много доброй літературы. Выбір вітяза не быв легкый, але наконець сьме тот проблем вырїшыли і лавреатом Премії Духновіча за рік 2014 став Штефан Смолей за свій роман Бурї над Бескидами, выданый у Пряшові Академіов русиньской културы в Словеньскій републіцї в 2013 роцї.

Хочу повісти пару слїв о Штефанови Смолеёви. Народив ся 13. септембра 1933 у русиньскім селї Рошківцї, Міджілабірьского окресу. Освіту здобывав у Гуменнім, Міджілабірцях, зачав штудовати на ґімназії у Жілінї, але про родинны, но главо фінанчны проблемы, не міг ґімназію доштудовати, также пішов до заводу МОТО – ЯВА у Празї, де ся выучів за обрабача ковів. По скінчіню воєньской службы у 1955 роцї наступив до заводу Вігорлат у Снинї, де робив то, што ся выучів, а од 1957 став референтом выховы новых кадрів. В Снинї попри роботї скінчів Середню промислову школу стройницьку. В 1959 перешов робити до Міджілаборець, до фірмы Лабстрой. Робив як конштруктер шпеціалных выробных пристроїв, пізнїше ся став ведучім того оддїлїня. Од 1988 року про зравотны проблемы перешов робити до заводной технічной книжніцї, де робив аж до одходу до пензії в 1991 роцї.

Першы стишкы зачав писати в Жілінї, потім у Празї. Говорить, же ёго глубока тыжба по домовинї, по роднім краю го іншпіровала, абы зачав писати. А продовжовав писати і почас воєньской службы,  пізнїше як потеціоналный поет і писатель писати літературны творы не переставав. Але зато, же писав у русиньскім языку, котрый быв заказаный почас цїлых років комуністічной влады, также не міг публіковати свої роботы.

То ся змінило по „ніжній“ револуції, значіть по роцї 1989. В роцї 1991 Штефан Смолей зачав сполупрацовати з редакціов Народных новинок, Русина і неперіодічной пресы в русиньскім языку. Смолей захоплює у своїх поетічных і прозовых творах много з минулости, жебы ся нато не забыло. Жрідлами ёго творчой іншпірації были властны зажыткы і росповідї старшых людей, котры споминали на минулость, главно на то, якый быв жывот у русиньскых селах.

Роман Бурї над Бескидами мать 240 сторінок, роздїленых до 11 капітол. Іде о родинный роман, котрый нас занесе до русиньского сільского оточіня. Посередництвом ёго творів дізнаєме ся о каждоденнім діятельстві Русинів і їх проблемах. Од вступу роману Смолей нас знакомить з русиньсков історіов і културов од давных років аж до нескоршого періоду 20. стороіча, зображує як ся перелинав жывот єдной родины з векшым горізонтом історії і културы.

В тім романї ся стрічаме з родинов Калиновых, котра є якбы представительков вшыткых русиньскых рольницькых родин минулого стороча. До центра увагы ся нам дістають братове Андрій і Петро. Петро є женатый, мать родину, єдну дївочку, а жебы їх ужывитщи, одходить за роботов до Америкы. А молодшый Андрій зіставать дома, жебы ся постарав о цїлу росконарену родину. Старшый брат Петро є ароґантный, зосмішнює остатнїх, навеце іщі циґанить. Молодшый Андрій є скромный хлопець, робітный, рад поможе каждому, хто потребує поміч. Конфлікты, якы взникають міджі обома братами, мыють важны наслїдкы в жывотї і судьбі той родины. Величезный вплив на їх жывоты мать друга світова война.

Смолей говорить, же тот роман написав зато, абы собі молоды люде холем часточно усвідомили, якый тяжкый жывот быв на русиньскых селах на выходї Словакії. А як вшыткы добры писателї, і Смолей пише о оточіню, котре довірно пізнає. Пише, як сам підкреслює, „зо сердця“, як кібы сам быв участником тых подій, котры в романї споминать.

Роман є написаный в простім і прямім языку, но ёго штіл є привабливый і притягує чітателя так бы повісти довнутра, до глубкы. Як приклад прочітайме собі конець першой капітолы. Ту описаный іділічный жывот ся кінчіть грозьбов, злов пригодов, а то наглов і траґічнов смертёв отця Михала, котрый по собі охаблять жену і пятеро дїтей, в тым чіслї і сынів Петра і Андрія.

Кідь понукне поміч сусїдови, Мыхалови ся стане гаварія, котра мать фаталный наслїдок, смертельне поранїня. Смолей пише:

 „В великых болях над раном Михал выдыхав ся. Умер.

Михаловы робітны рукы зістали негыбно лежати на грудях молодого робітного хлопа, котрому іщі требало дале жыти. Велё людей з села было одказаных на їх поміч.

Было велё плачу, жалю і смутку. Нелем родина, але за Михалом смутило цїле село. І зато, же Михалова охота каждому помочі, осиротїла ёго властны дїти.

Ганя зістала вдовіцёв. Пять іщі недорослых дїтей зістало сиротами, без нянька. Зохабив жену муж, дїтей отець.Якраз тогды, коли вітцївску руку і поміч найвеце потребовали.

Про свою велику доброту і охоту помагати другым.“

Так кінціть перша капітола, а так зачінать бой Петра і Андрія, котры ся дістають до центра увагы. На кінцю каждой капітолы ся мі хотїло чітати далей, бо ня барз інтересовало, што ся буде робити далей. Наісто так то буде і у  мдалшых чітателїв той книжкы.

Ґратулуєме Штефанови Смолеёви к доброму роману в русиньскім літературнім языку, але нелем ку тому. Тыж к ёго цїложывотній роботї при захованю русиньского языка.“