Русиньскый новинарь Алексій Ільковіч
(Сполок русиньскых писателїв Словеньска выдав інтересну книжку на основі архівных матеріалів.)
Дістали ся мі до рук матеріалы-запискы з арешту русиньского новинаря Алексія Ільковіча, але ай множество справ з поліцайного директоріату о поліцайнім доглядї, а таксамо чісленны і подробны записы з выслухів, котры были довгы рокы утаёваны в штатнім обводнім архіві у Пряшові-Нижнїй Шебастовій. Позад новембровой револуції в роцї 1989, кідь ся архівы на час сприступнили, інтересовали ся о такы матеріалы передовшыткым історіци. Едітор той публікації – Владимір Ільковіч але одчув, же міджі утаєныма документами є і часть жывота ёго отця – Алексія Ільковіча, котрого він сам не зазнав, бо ёго отець траґічно загынув у часї другой світовой войны, кідь бомбардовали Пряшів. Была то незмыселна смерть. Як ся звыкне говорити, ёго отець быв у несправнім часї на несправнім місцю.
Само собов, сын ся хотїв дізнати штонайвеце о послїднїх місяцях жывота свого отця. Пяшівскый архів му понукнув намного веце. Дістав ся ід справам о поліцайнім доглядї, поліцайным записам – довєдна выше 40 документів з періоду од мая 1940, коли молодый гласатель русиньско-словацького розгласу (в радіожурналї) в Будапештї быв слїдованый штатнов беспечностёв, як ай з періоду ёго другого увязнїня, кідь ся вернув з Будапешта – од 22. януара 1941, одколи быв поставленый під поліцайный догляд, аж до ёго кончіны – при бомбардованю міста Пряшів у послїднїх днях року 1944. В тім часї быв Алексій Ільковіч в пряшівскім арешї – на уліцї Конштантіновій ч. 6 – в сучасности є на тім місцю уряд ґеодезії і картоґрафії. Войнову траґедію припоминать памятник жертвам бомбардованя Пряшова 20 децембра 1944. Так ся сынови поступно зачала складовати мозаіка жывота ёго отця – новинаря Алексія Ільковіча.
Много ся о думаню, поглядах на тогдышню політічну сітуацію, але ай поглядах на розлічны аспекты жывота Русинів і їх історії мож дізнати із записків, першу часть котрых написав в арештї в Ілаві (1940), наслїдно новинаря Алексія Ільковіча, поставили під поліцайный догляд і не міг охабьть свій квартель. Так молодый новинарь знову зачав писати. Три основны части публікації – Позначкы ід проблемам підпарпаторуськым; Підкарпаторуська автономія; Обсаджіня Підкарпатьской Руси Мадяріов нам дають шырокогранный образ о особі Алексія Ільковіча, на свою добу высоко ерудованого, міморяднї талентованого нелем позорователя і коментатора, але ай чоловіка, котрый ся актівно включав до подїй, чоловіка, котрому не быв легковажный розвиток властного народа.
Ёго запискы в чітателёви будять чутя обєктівного нагляду зрїлого чоловіка, котрый ся выгыбать необєктівным коментарям і намагать ся сітуацію выкреслити з надглядом, не натримуючі ани єдній зо участных стран. Мож то збачіти при такых ёго коментарях, як характерістіка Штефана Фенцика, котрого характерізує як найбівшого містіфікатора і маніпулатора, або погляд на тогдышнє одношіня Мадярів ід меншынам. Алексій Ільковіч не мав потребу маніпуловати факты, скорше їх хотїв описати про історію якнайправдивіше. Як новинарь мав потребу написати правду ай о подїях, котры были в тім часї неправдиво презентованы (докінця ай посередництвом тогдышнїх медій) а тыж о людёх, што їх дакотры мали потребу в тім часї „спрятати“ выголошованём їх за мертвых. Дакотры з тых особ, о котрых медії інформовали, же загынули траґічнов смертёв, наслїдно Ільковіч відїв жывых в уліцях Будапешту.
Предкладаме честованому чітателёви неблагу судьбу єдного члена русиньской ґрекокатолицькой родины Ільковічовых – Алексія Ільковіча. Як молодый новинарь тыжденника Карпаторусскій ґолос быв узнаваный і успішный, о чім свідчать ёго путёвы дорогы до Женевы (кідь ся підписовав Сент-Жерменьскйы договір), але ай до Паріжа, Белеграду, Заґребу, Прагы, Братїславы, до Будапешту, Ужгороду, Варшавы... Стрїчав ся з домашнїма і загранічныма аташе, з політіками, представителями воєньскых сил. Мав талент на языкы (словом і писмом овладав руськый, словацькый, чеськый, нїмецькый, мадярьскый, латиньскый язык, плынуло комуніковати знав по французькы, сербскы, хорватьскы), любив ся стрїчати з приятелями, што му было осудным ай при ёго послїднїм заарештованю в року 1944. В пряшівскій кавярни на главній уліцї (днешня Вікторія) бісїдовав з приятелями по російскы. Такой го збалили шандарї і заарештовали, што му были наслїдно осудным аж до такой міры, же при бомбардованю Пряшова, кідь была шмарена бомба на будову арешту, загынув там ай він. За дакілько днїв было місто Пряшів ослободжене...
З почливости ід особности Алексія Ільковіча, але тыж з цїлём, одкрыти ай такы місця історії Русинів, сконціповали сьме дану публікацію, котра має амбіцію стати ся одборно-популарным выданём – літературов факту. Віриме, же публікція поможе выповнити „білы місця“ історії ці то як штудійный матеріал (прото сьме поважовали за вгодне доповнити єй рядом позначок і одкликів на одборну літературу), або як інтересне чітаня о не так давній історії Русинів, як ай о поглядї на тогдышнїй розвиток подій, котры ся дотыкали Русинів – як малочісленного народа під Карпатами. Публікація, як і додатковый матеріал є о то цїннїша, же обводный архів у Пряшові- Нижнїй Шебастовій є зась запертый, также к утаёваным матеріалам ся хто знать, ці буде мож іщі дістати, а хто знать, кілько з тых матеріалів там по зновуотвірїню архіву зістане.
Кветослава КОПОРОВА, редакторка.