Навчаня русиньского языка мало бы быти над фестівалами!

Перешло лїто. Час, котрый є переповненый многыма нашыма фестівалами, якых є якбач з рока на рік веце. Лїто є просто єден великый русиньскый фестівал, з якостнїшым і менше якостнїшым проґрамом, з векшыма і меншыма подіями, котры ся помалы роблять під каждов русиньсков березов. Много раз єм вже крітізовав і просив ся, ці пінязї, котры на то ідуть, суть досправды добрї схоснованы, головно, кідь видиме, як іншы области в жывотї Русинів бідують і ледво пережывають. Все єм дістав од опонентів одповідь, же тото є потрїбне робити на нашых селах, бо тым ся підтримує і захранює наша култура. Жебы было ясне, не єм обще проти того, жебы ся робили тоты події. Лем ся звідам, ці є їх потрібных тілько і яка є то култура, котра ся вдяка ним захранить.

6. септембра 2014 на Сеймі Русиньской оброды на Словеньску єй новозноленый председа Мілан Мнягончак інфромовав членів орґанізації, же маєме нову русиньску школу. Школу в Калній Розтоцї. На далшій школї в Гуменнім ся таксамо зачав, подля ёго слов, учіти русиньскый язык. Радость з того, же наше бідне школство на Словеньску предці лем може має даяку будучность, і же поступно має шансу розростати ся, по дакілько днях опала з першым осіннїм листём. Бо ку інформації о новых школах пришла далша інформація, котра навспак інформовала, же Основна школа з Матерьсков школов у Баєрівцях з навчальным языком русиньскым є од нового школьского року зрушена. З причіны неінтересу родичів і мало дїтей в селї. Таксамо скінчіла школа в Шарішскім Щавнику, де ся русиньскый язык учів в рамках вечурных шкіл. З того, кідь добрї рахуєме, нам выходить, же сьме на тім так, як сьме были і дотеперь і перспектівы суть веце песімістічны як оптімістічны.

Также іщі раз. Яка то є култура, котру нам треба розвивати? На якы дїла нам досправды треба давати грошы? Што нам приносить култура фестівалів? Многы ся в рамках русиньской културы заспокоїли з орґанізаціов фестівалів. Тадь там поспіваме нашы співанкы, вкажеме дашто з нашого фолклору, потанцюєме, є што попити, дашто і зъїме – жебы то было наше і свідчіло о нашій културї – та пирогы. А то іщі є тот лїпшый варіант, бо тот гіршый є орґанізованый через Русинів-Українців а наша култура на тых фестівалах збожнї смотрить на на україньскы заставы над нашыма головами. І што з того? Котрый наш фестівал знав, окрем того, же сьме ся забавили, выкликати інтерес родичів о то, жебы ся їх дїти учіли русиньскый язык? Котрый фестівал на селї дав імпулз тому, жебы выникла школа, ці жебы ся холем зачав учіти язык даяков формов? На котрім русиньскім фестівалї сьме дїти научіли чітати, писати, пересвідчіли сьме їх, же ся не мають за што ганьбити і можуть бісїдовати по „свому“? З позераня на наш фолклор ся став фолклор, котрый значіть раз за рік, почас фестівалу собі повісти, тадь сьме Русины. Але такой з тым, што одыйде алкогол, в значній мірї на фестівалах хоснованый, з нашой крови, одыйде у векшыны з нас і тото „русиньство“ і не чуєме потребу того, же ку пережытю нашой културы є потрібне і дашто веце, як лем фестівал.

Іроніов є, же якраз в Баєрівцях ся робить каждый рік наш фестівал, людей є там повно з цїлой околіцї, але школа зістала порожня. Култура збудована з векшой части лем на фестівалах, не приностиь то, што є досправды потрібне. А то притім особнї знам, яку велику намагу мали цїлы рокы староста і директорка школы о то, жебы школа у Баєрівцях фунґовала. Докінця на граніцї своїх фінанчных можностей.

Честованы, даґде ся стала хыба. А не є то лем проблем Русинів Словакії. Покля Русины на Підкарпатю не мають тілько грошей, жебы робили фестівалы під каждым бучком, а і наперек тому, же їх держава нияк не підпорює, намагають ся холем робити даякы недїльны школы, котры фунґують веце як десять років. В державах, у котрых маєме і фінанчну підпору, робиме вшытко, лем много раз забываме на тото найосновнїше – підхопити родичів і зобудити в них усвідомлїня, же тото найосновнїше, жебы наша култура пережыла, є выховати молоду ґенерацію, котра буде знати русиньскый язык, котра ним буде бісїдовати, котра буде продовжовати в тім, што ту маме вдяка нашым предкам. Лемже то не є робота фестівалїв, але освітнёго діяльства міджі людьми. Кібы сьме тому присвячали веце часу і грошей, пак бы не было в такій мізерії наше школство на Словакії, в Сербії, де то є з рока на рік тыж веце проблематічнїше, пак бы сьме не боёвали о каждого єдного школяря в Польщі, жебы нашы дїти, кідь ніч інше, холем знали прочітати текст в азбуцї. Не мали бы сьме проблем з тым, же не є дїтей ани до нашых таборів.

Резултаты културы фестівалів днесь ясно вказують, же є то култура декаденції. Фестівалы нашы дїти много не научать. Култура лем на основі фестівалів може значіти, же сьме остатня ґенерація, котра іщі пише, чітать по русиньскы, а то є близко того, же ся перестане і бісїдовати. Русиньство ся лем на основі фестівалів не може розвивати. Може стаґновати, што є лем крок од декаденції. Декаденція може быти путь ку кінцю.

На фестівалах, за звучаня нашых шумных співанок, нас часто хватать до танця і до співу. Став школства бы нас таксамо мав хватати. Но не до танця, а до роботы. А до співу, до того бы нам обще не мало быти.

Петро МЕДВІДЬ, Пряшів

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)