Міфы і стереотіпы в історії карпатьскых Русинів

(Реферат, якый Проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ iз Торонтьской універзітры прочітав на семінарі Підкарпатьска Русь в ерї Першой републікы 16. септембра 2014 на Філозофічній факултї Універзіты Карловой у Празї.)

 

Мій інтерес о міфы і стереотіпы походить з роботы о шырокій історії Карпатьской Руси і карпатьскых Русинів в Европі і Северній Америцї, котру єм недавно докінчів. (Позн. ред.: Коло 500-сторінкова публікація бы мала окремов книжков выйти по анґліцькы, словацькы, русиньскы, пізнїше, може, і в іншых языках.) Кідь єм росповідь, зачінаючу в передісторічных часах і продовжуючі аж по сучасность, писав, натрафив єм на много описів минулых подій, котры ня несподївали в тім, же были – абы єм быв великодушный – зо знаком вопросу.

 

Мам курто росповісти скоро канонічне повіданя, котре ся уводить в многых публікаціях? Або мам одступити од приступу, якый ся здасть міфолоґічный ці стереотіпный, а передати верзію подій, котры, як ся здасть, зображують історічну минулость вываженїшым і обєктінїшым способом? Як одборник на історію у 21. сторочу, котрый є барз далеко (што ся оддалености і културы тыкать) од даного предмету, єм вырїшыв, же дам першость обєктівности. Рад бы єм але передав дакілько з многых можных прикладів міфів і стереотіпів карапаторусиньской історіоґрафії, котры были ідентіфікованы, але не проникли до новой історії того реґіону.

 

Спершу хочу повісти пару слїв о термінолоґії. Значіня міфпоужывам в єдности з ёго традічным словниковым значінём, котре тото слово описує трёма способами: (1) „як пригоду [...] обычно незнамого походжіня [...], якбы звязану з історічныма подіями“; (2) „як імаґінарну особу або річ, або таку, котрой реалности не мож овірити“;  (3) „як пригоду выдуману, жебы замолжыти высвітлїня правды“.1

 

В тых дефініціах є якостный роздїл. Першы два ся односять к традічному познаню (котрому ся істым способом, скоро штандартно, вірить) і суть передаваны з ґенерації на ґенерацію. Третя дефініція міфу зась приписує свідому думку пригодї, і докінця із заміром, ці уж мать свою основу в минулій скушености, або ніт. Зато суть ту два тіпы міфів: єден походячій з традіції, пасівно приниманый як реалность; тот другый є зась актівно вытвореный на замолжіня, респ. зміну історічных записів. Односно терміну стереотіп,тот є дефінованый як „штандардізованый образ думкы, котру принимають члены істой ґрупы і котрый репрезентує спрощеный погляд […], або некрітічне посуджіня“.2 Заторозумлюстереотіп як міф, в повній мірї заведеный до културы і думаня даной сполочности, в тім припадї карпаторусиньской. Буду ся снажыти ідентіфіковати міфы і указати на то, як ся дакотры з них стали сполоченьскыма стереотіпами.

 

Доступна історіоґрафія о Карпатьскій Руси і карпатьскых Русинах загорнює пасівны і актівны міфы. Рад бы єм увів дакілько прикладів міфів, котры бы ся дали класіфіковати як пасівны, змішаны (пасівно-актівны) і актівны.

 

Пасівна варіета міфів найчастїше ся обявлює в описах середнёвіча. В традічній карпаторусиньскій історіоґрафії найвыразнїше фіґурують три темы: тітул dux Ruizorum; теріторіалный цїлок названый Marchia Ruthenorum;  хрістіаньска місія св. Кіріла і Мефодія. Вшыткы три ся односять к тому, што вызнамный одборник на історію ісламу Бернард Левіс означів за „міф походжіня“; значіть потребу штату ці народа без штату доказати собі, як і околішнёму світу, же їх конкретный штат або народность мать славне походжіня (в европскім контекстї ся преферує, як є прямым ці непрямым попередником антічна Ґреція або Рим) а же даколи в давній минулости екзістовало політічно-адміністратівне ушорованя, котре ся дасть поважовати за першу штадію сучасного або надїйного незавіслого штату. 3 Самособов, чім є старшый датум, так бы повісти, політічно-адміністратівного цїлку, тым лїпше, бо вік є фактором, якбы зміцнюючім вниманя властной цїны, котрый тыж дає леґалне право на сучасны теріторіалны жаданя.

 

У великій части історічных робот о карпатьскых Русинах твердить ся, же першый краль Угорьска, Штефан І., выменовав свого сына Емеріха за dux Ruizorum і же тот тітул му быв даный зато, же ся тыкав конкретной теріторії, Marchia Ruthenorum, котра ся находила даґде на северовыходній граніцї Угорьского кралёвства зачатком 11. стороча, або в близкости теріторії, з котрой ся пізнїше стала Карпатьска Русь, або ішло докінця о тотожну теріторію. Австрійскый академік Герман Бідерманн кінцём 19. стороча увів, же латиньска назва Marchia Ruthenorum є еквівалентом славяньской Руськой[1] країны (Руськой землї), з чого містны патріотічны писателї наслїдно посудили, же то быв „першый карпаторусиньскый штат“. Зробили выслїдок, же кідь карпатьскы Русины мали „властный штат“ зачатком 11. стороча, заслужыли бы сі го (так, як іншы народы без штату) зась. Здало бы ся, же тот цїль мож досягнути на зачатку 1. світовой войны в наслїдку роспаду різных імперій в середнїй Европі і реконфіґурації політічного терену, встановленой Парижсков міровов конференціов у роках 1919 – 1921.

 

З міфом походжіня і з потребов злїпшыти своє сучане положіня посередництвом хронолоґічного віку і минулости ся споює і місія двох візантійскых братів, Кіріла і Мефодія, котрым в общім ся присуджує принесїня хрістіаньства і писаного слова Славянам у 9. сторочу – успіх, за акый тых „апостолів Славянів“ о єденадцьть сторіч пізнїше выголосив папа Ян Павел ІІ. за святых покровителїв Европы. В карпаторусиньскій традіції, котру підсили сучасны церьковны історіцї (Штефан Пап, Ґоразд. А. Тімковіч), ся твердить, же карпатьскы Русины дістали хрістіаньство як часть кіріло-мефодьской місії, будь прямо по дорозї до їх цїля на Моравії в роцї 863, або скоро потім од братів самых  або їх наслїдовників. Най то уж было так, ці наспак, карпатьскы Русины (православны і ґрекокатолицькы) ся чують, же мають право твердити, же їх руська церьков была похрістіанена почас стороча перед їх хрістріанізаціов Руси в роцї 988, котра тоту віру принесла далшым выходным Славянам, попередникам сучасных Росіян, Білорусів і Українцїв.

 

Міфы звязаны з Карпатьсков Русёв у середнёвічу підкоповали академікы різного народного походжіня і з роздїлных історіоґрафічных уґруповань. Належав міджі них імператорьскый російскый історік Алексей А. Петров, міджівойновый промадярьскый карпаторусиньскый філолоґ Александер Бонкало і посткомуністічный україньскый археолоґ Йосип Кобал. Вшыткы твердили (а подля мене дость пересвідчіво), же тверджіня o dux Ruizorum a Marchia Ruthenorum суть основаны на неправилнім порозумліню єдной ці двох згадок о тых термінах у середнёвічных документах (котры навеце ани не походять з Угорьска, але з ґерманьской свяютой Римской імперії).

 

Што ся односить ку місії Кіріла і Мефодія, одборници, почінаючі од чеського церьковного історіка Франтїшка Дворнїка і многы далшы по нім, уж давно підкреслёвали то, же траса, по котрій ішли братя місіонарї з Константінополя на Моравію, не дасть ся з істотов встановити, але, же наісто невела через Карпатьску Русь, і зато выслїдком місії не могло быть заложіня (як твердять дакотры історіци) Мукачовской єпархії в роцї 963. З другого боку много одборників увело, же хрістіаньство было в поводю Дануя уж в 9. сторочу, най уж то было у паноньскых Славянів, карпатьскых Славянів (попередників карпатьскых Русинів і Словаків), ці ай у дакотрых раннїх мадярьскых боёвників, притомных в тій области іщі перед вітязством Мадярів у 896 роцї.

 

Затля што історіци скоро цїле сторіча спохыбнёвали і пересвідчіво буряли міфы о періодї середнёвіча, заложены на бідных доказах без писмового запису, указало ся , же є іщі тяжше підкопати міфы споєны з менше давным періодом. Міджі найпроникливішы з них належить стереотіпна пригода, котра зображує терпіня карпатьскых Русинів (як ай Словаків і Румунів) почас тісяч років угорьской надвлады. Як говорить тота пригода, угорьскі владарї азійского походжіня безперестанно (і почас цїлого тісячрочя) нищіли штатны штруктуры утискованых народів, жиючіх під їх надвладов, підряджовали сі і выужывали рольницькы масы і їх церьков выходного обряду, очорнёвали немадярьскы културы і языкы і не робили (скоро) ніч про злїпшіня еконоімічной сітуації Карпатьской Руси і далшых окраёвых областей кралёвства, ці уж здоконалёванём польногосподарьства або індустріалізаціов.

 

Чом бы ся мала векшына того росповіданя поважовати за міф? По перше: угорьска влада была в северных Карпатах  прията аж кінцём 11. стороча і зачатком 12. стороча, што значіть, же зачатком 20. стороча, кідь выник міф о тісячрочнім угорьскім утиску, владарило Угорьске кралёвство Карпатьскій Руси приближно 800, а не 1000 років.

 

Односно економічного і народного утиску, Угорьско почас векшыны своёй екзістенції перед 1. світовов войнов было тіпічным европскым кралёвством, котрого владна і сполоченьска штруктура была заведжена зачатком нововіку, конкретно в 15. і 16. сторочу. Главна владнуча верства кралёвства, шляхта, складала ся з окремых особ різного етнічного походжіня; латиньскый язык быв штатным языком (практічно аж до кінця 18. стороча, офіціално до року 1844) а владна політіка орьєнтована на асімілацію карпатьскых Русинів і іншых немадярьскых народів ся обявила аж в 2. половинї 20. стороча, конкретно од 70. років 19. стороча до року 1918. Інтолерантна мадярізачна політіка насмерована проти немадярьскым жытелям была зато чертов періоду, котрый трывав принайвекшій мірї пів стороча (най то і было почас послїднёго півстороча екзістенції Ракусько-Угорьска), але рішуче не 800 ці 1000 років трактованого угорьского утиску.

 

Покы іде о соціалну політіку Угорьска, котра припоминала феодалне панованя, тота была єднако діскріміначна односно рольників перед офіціалным зрушінём панщіны в роцї 1848, як і по нїм.  Іншыма словами, угорьскы штатны уряды (а конкретно шлятічны землепанове) не робили роздїл міджі утискованому приступи к сільскым рольникам і не брали огляд на то, ці суть словацькой, румуньской або мадярьской народности.

 

А наконець, історічны записы не підтверджують адекватность зображованя Руси в єй повнотї як країны, котра была засягнута бідов з мологосподарями, пастырями і дереворубачами, котрым тота робота приносила принайвекшім обжыву, а котры не мали можность робити в промыслї. Наісто, в Карпатьскій Руси были і такы области (конкретно в долинах гір), де рольницькы фармарї і пастырї жыли в тяжкых економічных условіях і не были способны ужывити родину про недостаточну уроду на в середнёму злій земли і в общо неприятнім доджанім кліматї з обмедженыма можностями сонячного світла.  На піднїжю гір і в прилеглих рівнинах, але і лїпшы земельны і кліматічны условія, уможнили кінцём 19. стороча наростаня кількости зелениновых фарем, садів і виніць, котрых урода принесла веце, як рольници доказали продати, і так доказали звышыти своє жывобытя над уровень обжывы.

 

У роспорї зо штандардныма договорами о тім періодї суть документы о фабриках в даній области з 18. стороча. Ясно, же їх было недостаток на то, абы дали роботу звышнїй робочій силї в наслїдку всесторонного демоґрафічного наросту популації, што зась способило, же в польногосподарстві не быв достаток робочой силы. Наперек тому все повторёване тверджіня о тім, же Карпатьска Русь была бідна країна, котрой ся індустріалізація ани не дотулила, є міфом. По фабриках і заводах на зачатку 18. стороча (на выробу полотна, желіза, здобываня і спрацованя соли) было уж 70. роках 19. стороча заложено дакілько фабрик на оброблїня дерева і хімічных лїговарень, котры выужывали природны засобы реґіону, ёго лїсы. Зато уж на зачатку 20. стороча было по цїлій Підкарпатьскій Руси дакілько хімічных фабрик (в Перечінї, Сваляві, Великім Бочкові і т. д.), фінанцованых капіталом або ряджены їх властниками з іншых центровых фабрик, котры давали роботу 800 аж 1000 робітникам.

Односно стереотіпного погляду на то, же тот реґіон быв нелем соціално і економічно утисковцаный, але же быв і културно стоятов водов, котрой ся вонкашнїй „цівілізованый“ світ ани не дотулив, часто і рад поужывам наслїдуючі приклады. Великый европскый композітор Франц Ліст быв у 80. роках 19. стороча частым гостём землепана (ґрофа Нандора Плотенія), котрый жыв в селї такой на выход од Ужгороду, а в ровнакім часї (1888 – 1892) модерністічный композітор Бела Барток ходив до середнёй школы в Севлюші, де склав дакілько зо своїх раннїх музичных творів, часточно іншпірованых карпаторусиньскыма і румуньскыма мотівами. А з прозаічного погляду – тота якбы забыта країна без културных жрідел зо жытелями, котры якбы не мали час на рекреачны актівности, была і наперек тому єднов з пятьдесятёх дестінацій в Ракусько-Угорьску, котру в роцї 1906 навщівив америцькый шовмен Вілліам Ф. Коді, званый Баффало Білл, котрый представив ся в Ужгородї і під Мукачовскым замком зо своёв Вілд Вест Шов, вєдно з веце як 800 ковбоями і Індіанами (і 350 конями).4

 

Чому і так міф тісячрочного мадярьского утиску іщі все пережывать? У великій мірї то мать до дїла з неправдоподобным споїнём трёх історіоґрафій з 21. стороча, або точнїше, політічных ідеолоґій: америцькой, чеськой і совєтьской. Трактованя о бідї карпатьскых Русинів кінцём 19. сторочша добре западать до америцькой ідеолоґії, котра в тім часї поважовала (і надале поважує) Споєны штаты америцькы за країну можностей і спасы про рольницькы масы, выгнаны зо свого дому в южній і середнїй Европі – жебы єм поужыв знамый образ з книгы Оскара Гандліна (котра здобыла Пуліцерову премію) о америцькій іміґрації. Писателї (ці то уж были одборны історици, або нїт) в снажіню утримати міф Америкы як країны можностей і спасы з легковажности не збачіли факт (або о нїм може і, якбач, не знали), же скоро 30 процентів вшыткых іміґрантів з Европы, котры пришли до Споєных штатів америцькых в роках 1908 – 1923, ся потім натрывало вернули до своёй европской домовины перед 1. світовов войнов.5A тоты, што в Америцї зістали, актівно приспіли к образу США як місця матеріалного успіху на роздїл од Европы (в тым припадї Ракусько-Угорьска) – місця, котре карпатьскы Русины были примушены про злы економічны условія охабити.

 

По занику Ракусько-Угорьска і створїню Чехословакії кінцём 1918 року новы демократічны владарї карпатьскых Русинів (най то уж было в пряшівскім реґіонї на выходній Словакії або в якбы автономній провінції Підкарпатьскій Руси) презентовали ся як спасителї, котры своїх карпаторусиньскых братів захранили од габсбургского (а конкретно угорьского) утиску. В короткости повіджено, покы на сцену не пришли в роцї 1919 Чехы, неґрамотность была нормалнов, не было промыслу, што але было, то было жытельство постигнуте біднотов і мало слабы або жадны културны можности. Іщі і в роцї 2012 ческы писателї повторяли свої літанії о тім, же Угорьско сперед 1. світовой войны, „Підкарпатьска Русь, была країнов польногосподарів і лїсных робітників на уровни середнёвіча“. 6

 

Односно совєтьскых марксістічных авторів, тоты сі пришли на своє по роцї 1945 і в повній мірї одшмарили думку о тім, же ся буржоазна Чехословакія причінила о зміну поставлїня зневжываных карпатьскых Русинів. Были согласны але з америцькыма і ческыма стереотіпныма догадами, же Угорьске кралёвство не было нічім веце, як феодалнов выкористюючов країнов, у котрій рольницькы масы барз тужыли по ослободжіню, што не могло прийти нивідкы, як з выходу в подобі револуції на большевицькый способ, котрой досяг на Карпатьску Русь быв про сказоностны дії імперіалістічных войск пересунутый з років 1917 – 1918 на пізнїше, кідь наконець ся проявили припоїнём области ку Совєтьскому союзу на кінци 2. світовой войны в роцї 1945. Праві так ся америцькы, ческы і совєтьскы марксістічны історици незнаючі стали ідеолоґічныма споєнцями і утримовали стереотіп о тім, же перед 1. світовов войнов у Карпатьскій Руси під ракуськов і угорьсков надвладов ся не стало ніч позітівне.

 

Такы проникливы суть міфы споєны з подіями 20. стороча, главно з вопросом припоїня Підкарпатьской Руси к Совєтьскому союзу, респ. єй зъєдночіню або зновузъєдночіню з тов країнов – подіёв, котра была офіціално зреалізована в юни 1945 року. Совєтьскы марксісты на опис тых подій собі зволили формулацію „зновузъєдночіня“ (возєднання), чім назначіли, же Підкарпатьска Русь в істім часї была частёв Совєтьского союзу або даякого штатного цїлку, котрый Совєтьскый союз выголосив за свого попередника. 7

 

Кідьже не было можне вывернути, же тот реґіон быв частёв Угорьского кралёвства найменше 800 (кідь не 1000) років, треба было даяк доказати, же тота теріторія была в істым періодї перед угорьсков надвладов (або почас нёй) частёв середнёвічного штату, якый мав дашто сполочне зо Совєтьскым союзом 21. стороча; значіть штатом, ку котрому ся Підкарпатьска Русь мала „зась припоїти“. Данов середнёвічнов державов была Києвска Русь, котра екзістовала од нескорого 9. до половины 13. стороча а (зо совєтьского марксістічного угла погляду) была попередником Московского князівства, Російской імперії і наконець Совєтьского союзу. В тій етапі ся посуваме од пасівного приятя традічных міфів ку їх актівному вытворёваню; iншыма словами, до катеґорії міфу, якого творцї мають потребу выдумати „пригоду з наміром замолжованя правды“.

 

Ку кінцю 2. світовой войны найвысшый воджатай Совєтьского союзу, Йосиф Сталін, із стратеґічных причін вырїшыв (у роспорї з ёго властным договором із войновыма споєнцями), же Карпатьска Русь бы мала належати ку Совєтьскому союзу. Од совєтьскых історіків і їх комуністічно орьєнтованых чеськых колеґів ся чекало, же про таку політічну можность найдуть пригодне історічне высвітлїня. А то і зробили.

 

Подля того, што ся стало штандарднов верзіов выкладу подій, была колись Підкарпатьска Русь частёв середнёвічной Києвской Руси  і докінця і потім, што была окупована феодалным Угорьском, дістала ся під надвладу руськых князїв зо сусїднёй Галичі на найменше пів сторіча, в роках 1280 аж 1320. То, што ся в тім часї одограло – ішло о дарунок (у формі пронайму) негнутельности в єдній части Підкарпатьской Руси (в Бережскій жупі), котрый дав угорьскый краль свому затёви, князёви сусїднёго руського князівства Галич –, мало лем малый вызнам. Тот короткотрывалый дарунок, што представляв малу теріторію, быв приниманый так, же охоплёвав цїлу (Бережску) жупу, Підкарпатьску Русь як цїлок, котра мала быти в роках 1944 – 1945 як Закарпатьска Україна (з історічных причін) зась припоєна к державі, котрого частёв якбы істого часу была (респ. была ёго попередником). Міф зновуприпоїня належыть міджі многы далшы скресленя історічного факту, на котрім совєтьскы марксістічны історици і протисовєтьскы україньскы націоналісты нашли сполочный ґрунт. Зато было мож в інакше протисовєтьскій діаспорічній Енциклопедії Україны ( Encyclopedia of Ukrajine) наперек тому єднозначно выголосити: „Лев росшырив свою домену о Закарпатя а україньска надвлада в мукачовскім раёнї тривала веце як 50 років.”8

 

Окрем высвітлїня, збудованого на (най і) выдуманій історічній минулости, совєтьскы марксістічны ідеолоґы і їх україньскы націоналістічны антаґоністы ся згодли на далшім фактї – народности. Україньскы народны ідеолоґы уж од кінця 19. стороча твердили, же выходославяньскы етноґрафічны ґрупы, жыючі в северных Карпатах (Лемкы, Бойкы і Гуцулы), суть языковов і културнов частёв україньской народности. Совєты мали такый самый погляд на основі діскусії на 5. міджінароднім комуністічнім конґресї (Комінтернї), котрый ся одбыв у Москві в роцї 1924. Зато Совєтьскый союз в роках 1944 – 1945 вырїшыв не припоїти Підкарпатьску Русь/Закарпатя; Москва просто реаґовала на петіції містного україньского жытельства, котре собі желало быть зась припоєне к своїй матерї Українї.

 

Конкретный механізм на высловлїня такого жаданя мав форму народного сейму, котрый быв у новембрї 1944 року, кідь высше 600 делеґатів (в притомности ґенералів Червеной армады і членів штатной безпечности) прияло рїшїня, якым ся „выжадовало, абы ся історічна неправость направила і Закарпатьска Україна была зась припоєна к совєтьскій Українї”.9

 

То, же делеґаты, котры рїшїня прияли, як і сіґнатарї петіцій, што наслїдовали по конґресї, діяли під грозьбов і тиском, збачіли і дакотры історіци з даного періоду, в тым чіслї і прямый свідок, делеґат конґресу (Василь Маркус), котрый ся пізнїше став знамым політолоґом і ведучім актівістом україньской діаспоры. Хоць припустив, же мукачовскый конґрес у 1944 роцї быв лем о мало веце, як політічно підсилене совєтьске выступлїня (котре ся докінця одбыла в кіносалї), зорґанізоване з цїлём підпорити осмыслїня теріторіалного припоїня, він, як і далшы многы україньскы академікы, публіцісты і писателї, поважують актівно вытвореный міф зновуприпоїня з року 1944 за правно і історічно підложеный почін – право Совєтьского союзу (а теперь і незавіслой Україны) причленити сі теріторію історічной Підкарпатьской Руси, сучасне Закарпатя.

 

Є ту, самособов, іщі много далшых міфів о Карпатьскій Руси, о котрых бы ся дало говорити. Дакотры з них твердять, же уж сама думка Карпатьской Руси є лем о мало веце, як інтелектуална конштрукція, вытворена патріотічныма інтелектуалами у послїднїх десятьрочах 20. стороча. Такый погляд бы мав свою осмыслену тему на будучу конференцію або холем діскусный форум, як Асоціація про славяньскы, выходоевропскы і евроазійскы штудії (ASEEES – Association for Slavic, East European and Eurasian Studies). A про скептіків, котры мають тенденцію быти крітічны односно самой представы написаня історії Карпатьской Руси – дачого, што поважують за фіктівне місце –, бы єм закінчів словами, же моя нова публікація сповнює жаданя дефініції з Вебстерового словника про слово історія: „опис подій споєных з реалным і выдуманым предметом, особов ці професіов“.10

 

ПОЗНАЧКЫ:

 

1 Webster’s New International Dictionary of the English Language (Springfield, Massachusetts., 1971), с. 1497.

2 Ibid, с. 2238.

3Bernard Lewis, History—Remembered, Rediscovered, Invented (Princeton, New Jersey, 1975),  с. 59.

4Miroslav Čvančara, „Buffalo Bill na Podkarpatsku“, Podkarpatská Rus, XVI, 2, (Praha, 2006), с. 9.

5 Mark Wyman, Round-Trip to America: The Immigrants Return to Europe, 1880-1930 (Ithaca, 1993), с. 10-11.

6 Antonín Hrbek, „Schopný manažer i úředník Antonín Rozsypal,” Podkarpatská Rus, XXII, 4, (Praha, 2006), с. 9.

7Paul Robert Magocsia Ivan Pop, „Reunification“, In: Encyclopedia of Rusyn History and Culture, 2. рев. выданя 

  (Toronto, 2005), с. 413-414.

8Vasyl Markus, „Hungary“, In: Encyclopedia of Ukraine, Vol. II (Toronto, 1988), с. 275.

9 „Резолуція I-oï конференції КПЗУ про воззєʾ єднання Закарпатської України з Радянською Україною,” Іn Шляхом Жовтня: збірник документів (Ужгород, 1965), док. 41, с. 62.

10 Webster’s New International Dictionary, с. 1073.

Go back