Наш літературный русиньскый язык у практіцї

Русиньска інтеліґенція часто крітізує компетентных філолоґів, же ґраматіка русиньского языка не є дотворена, хоснують ся дві варіанты, міджі науковцями не є злагода.

 

З пасторачной пратікы можу повісти, же тото не належыть міджі проблемы народа. Ці перечітам дідо – дїдо з і або з ї, значіня слова буде єднаке. Тото рїч култівації фонетікы, а буде добрї так, як то компететны дефінітівно установлять.

 

Уж бы было начасї!

 

Векшый проблем виджу в Словарю русиньского языка. Не будує ся так, яка є ёго потреба. Намісто оріґіналных давных русиньскых слов ся хоснують словакізмы, бо то легше і по руцї. Словотворїня є але повинностёв і роботов філолоґів!

 

Яке є рїшіня? Таке, же прадавны русиньскы слова треба найти і новы вытворити і увести їх до жывота. Тото послїднє ся але стане, кідь будуть у Словарю.

 

Нежычливцї русиньского языка часто крітізують діалекты русиньского языка з недостатку слов, же їм звучать як „гатланина“. Кідь але чують літературный язык, признають, же мать „книжну“ форму, но мудрують, же народ так не бісїдує, же докінця ани дакотрым словам кодіфікованого языка не розумить. Но треба ся тых мудріяшів опросити то: „А Шарішане, Земплінчане, Ораване... розумлять вшыткым словам списовного словеньского языка?“

 

Самы видиме, же нї! Вшыткы словка суть їм знамы, бо медіално сусть денно-деннї уж скоро єдно стороча вношованы до жывота народа, но обсягу многых з них іщі море людей не розумить. У Русинів є іншый проблем – їх списовный язык не мать достаточну медіалізацію і ёго познаваня і розвиваня є о то тяжше.

 

А сьме зась при школах, медіах, штруктурах...

 

Но сьме тыж і при Церькви і є інтересне, же тота сфера інтелектуалного жывота народа є найякостнїша. То зато, бо літературный язык ся дотварять церьковнов темінолоґіов, словарь теолоґічных і біблічных слов є певный і новы слова (novotvary) суть творены з русиньского языкового фундаменту. Церьковны тексты (Єванліє, Апостол, Тайны, Молебенї, Тропарї, Кондакы, Погріб...) не може ниякый языкознатель означіти за „гатланину“, бо кажде їх слово мать русиньску основу і є чісте, ясне, здорове.

 

Каждый язык є даный од Бога і мать свою „харізму“. В русиньскім языку є то природна звучность і співучость. Ёго церьковны співы суть без конкуренції.

 

Про віруючіх Русинів, котрым справды залежыть на їх реліґійній ідентічности, є рїшіня просте: „Прияти русиньскый літурґічный язык за свій і тїшыти ся з ёго розвиваня“.

 

ТгЛіц. о. Франтїшек КРАЙНЯК, Камюнка

Go back