Науковы маґістралы професора Павла Роберта Маґочія
К уж знамым оцїнїням вызнамного америцького історика, україністы, карпатознателя, картоґрафа, історика културы недавно былo му передано іщі єдно цілком заслужене оцїнїня. Справа о тім прилетїла з Україны: Научна рада Камянець-Подїльской штатной універзіты Івана Огієнка єдноголосно прияла рїшіня о удїлїню Павлови Робертови Маґочіёви названя Честный председа Камянець-Подільской штатной універзіты Іва Огієнка і схвалила до друку книгу ёго лекцій, прочітаных канадьскым науковцём у споминаній універзїтї в послїднїх роках.
Міджі важныма оцїнїнями науковця – приятя до Академії наук Кралёвского общества Канады (1996), даня честного тітулу DoctorHonorisCausa Пряшівськой універзіты (1913) і много іншых. Самособов, оцїнїня – то лем окремы видны орьєнтырї дуже плодной научной дорогы проф. П. Р. Маґочія, якый ославив своє 70-річа. Ёго юбілей мож поважовати двоякым, бо він ославує тыж 50 років научного діятельства, бо рівно пістороча перед тым як штудент другого річника універзіты надруковав свою першы научну роботу в америцькім часописї „New York Times Magazine“.
Народив ся П. Р. Маґочій 26. січня 1945 року в м. Енґлвуд, штат Ню Джерзі, США. Скінчів Рутґерьску універзіту (бакалар – 1966 р., маґістер – 1967 р.). Далшы ёго научны штудії звязаны з написанём дізертації у Прінстоньскій універзітї (доктор філозофії (PhD) у фаху історії, 1972 р.) і баданём україньской історії (главно Галичі) в єднім із найпрестижнїшых начных центрів – Гарвардьскій універзітї, якы трывали до 1976 року (Рядный член Академічного научного общества, 1976).
У 1980 роцї молодый научный працовникстав на чело катедры україньскых штудій Торонтьской універзіты(ChairofUkrainianStudies), што мало причіну ёго переходу на нове місце бываня до Канады. У тій функції науковець є уж 35 років, і за тот час своїм неперестанным діятельством як науковець, універзітныйучітель, выдавательі научный менежер досягзначне підвышіня статусу той научной інштітуції. О тім свідчать ёго фундаменталныроботы, котры были надрукованы під веджінём споминаной універзітной катедры або самой Торонтьской універзіты. Єдночасно П. Р. Маґочій зачав выданя Гарвардьской серії україньскых штудій, быв єй першым редактором (1979 – 1982).
Сістематічне навчаня історії Україныієй реґіонів доволило науковцёви сформовати свій оріґіналный погляд на тот вопрос і в істым смыслї слова приправити першу історію Україны. Вшыткы до Маґочія історици-україністы (почінаючи, правдоподобно, од М. Грушевського) снажыли ся написати швыдше історію україньского народу (цілком выправданого субьєкту історії!), але не україньской держави. А проф. П. Р. Маґочій заміряв ся на історії теріторій, якызанимать сучасна держава Україна.
Еволуція Маґочіёвого розуміня Україныі єйґлобалной ролї у Централній Європі видима у найважнїшых аналітічных роботах науковця: «AHistoryofUkraine» (1996, 784 с.), «Історія України» (2007, 640 с.), «AHistoryofUkraine: AnIllustratedHistory» (2007, 340 с.), «AHistoryofUkraine» (2010, 894 с.), «Ілюстрована історія України» (2012, 448 с.) і, наконець, у концептуално завершеній історічній сінтезї «Україна: Історія її земель та народів» (Ужгород, 2012, 816 с.), яка днесь з великым успіхом представлена на книжнім торгу Україны, є жадана у науковых колах, у штудентьскій громадї, як і політічнов і інтелектуалнов елітов Україны. Хоць, як ся признавать сам автор, першы книжкы з історії він писав не про чітателя в Українї, але жебы познакомити з богатов історічнов минулостёв шырокы анґлоязычныкола Северной Америки.
Так ся стало, же по здобытю незалежности Україны у 1991 роцї вшыткы «історії» і «історійкы», выдаваны марксістічно-леніньсков історічнов псевдонауков, про сучасників нараз перетворили ся на московску макулатуру. Україна (од основных шкіл по академічныінштітуції) наісто потребовала мати нову, історічно продуману концепцію своёй минулости як ключ до розуміня ґеополітічных, народных інародностных процесів, котры обсягли нову державу.
Можно, то парадокс, а можно, факт звязаности україньской діаспорыСеверной Америкы, але вшыткы три першы «Історії України» нового часу обявили ся праві в Канадї, написаны канадьскыма авторами. Окрем професора Маґочія, авторами двох іншых бадань стали Орест Субтельний і Сергій Єкельчик. Вшыткы три авторскы концепції вызнамно вплинули на формованя народной свідомостиУкраїнцїв у часї будованя новой державы. Але, на наш погляд, лем роботы професора Маґочія стали тым містком, якый доволює моделовати модерну Україну будучности – поліетнічну, зо силным центром і самобытныма реґіонами, самопостачалну в економічнім змыслї, європску подля моралных а інтелектуалных цїнностей. Іншыми словами, концепція історічнойпути Україны, запропонована проф. Маґочіём, запричінила реалну револуцію у розумінї того, што є історія Україны – історія єй главной народности або сума історій вшыткых народів, що традічно заселяли й заселяють просторы, якы охоплює сучасна держава Україна?!
Новаторьскый приступ выжадовав од бадателя накреслити розвиток вшыткых народів і култур, якы будьколи екзістовали на Українї. На роздїл од висшеспомянутых верзій історії Україны, у книгах МаґочіяРосіяне, Поляци, Жыде, карпатьскы Русины, кримскыТатары, Нїмцї, Румуны, Ґрекывєдно з іншыма народами, котры жыють на теріторії Україны, суть поважованы за неодємну часть україньской історії, а не просто як супротивници етнічныУкраїнців у їх властнімдовгорічнім бою за народнепрожытя. І тотовіджіня є достатнов ґаранціов того, же віджіня є достаточновґаранціёв того, што ёго научны роботы пройдуть выпробованём часом і будуть потребны у будучности.
Выужіваючі богату доказову базу, автор україньской історії поступнопоперать історічні міфы, якымабыли переповнены учебники комуністічной минулости: же Московія якбы была дїдічом Києвской Руси, же Крим то російска земля, а Україна – то земля Українцїв і под.
Тов научновдорогов науковець заняв невыгодну позіцію. Можно, у першім рядї то было звязане з ёго гляданями своїх етнічных коренїв, што є характерістічне про еміґрантьскы громады Америкы. І то привело ёго у 1968 роцї на выход Чехословакії, окупованой на ёго очах Совєтьскым союзом. Ту ся вшытко у судьбі молодого бадателя змішало до купы – масовы протесты проти окупації, зажыткы зо знакомства із «соціалістічнов» реалностёвна тім боцїЖелізной опоны, найденя родічовской землї, яка починала ся на выход одсовєтьско-чехословацькых міджіштатных граніць, заказ навщівы, і... залюблїня з дївков з русиньского села Вышня Яблїнка на Выходній Словакії, з котров ся скоро повінчав.
Є правдов, же в тім часї совєтьска пропаґанда в СССР і у державах так званого соціалістічного табора ужскорочетвертину стороча твердила, же Русинів не є – они свідомо вросли в українство. Не суть русиньскы школы, русиньске радіо, театер, преса, універзіта, выдавательства, книжкы – вшытко тотодаколи было, але совєтьскы «ослободителї» вшытко то заказали. Докінця і русиньску народность! Ідентіфіковати сяРусином (не Українцём!) у СССР значіло брати на себе гріх «буржоазного націоналісты», а з тымсовєтьска тоталітна сістема пораховала ся твердо... Пройде много років і єдну зо своїх вельми популярных книг «Народ нізвідки: Ілюстрована історія карпаторусинів» проф. П. Маґочя завершать ся словами: «Карпаторусини існували в минулому. Вони існують сьогодні. Вони будуть існувати в майбутньому».
Міджі першым Маґочіёвым дотыком до землї своїх предків іднешнїма днями прошло сорок пять років. То десятьріча плоднойроботы у карпаторусинстві. Але то тыж причіна многорічной обштрукції. Єй чінило науковцёви націоналістічне крыло україньской діаспоры у Канадї, яке екзістовало, як о тім образно высловив ся канадьскый політолоґ україньского походжіня, японознатель Тарас Кузё, «у властній вежі зо слоновой кости». Діаспора, хоць духом была антісовєтьска, але тыж поважала возроджіня русинства зуфалым наміром ослабити україньску народну ідею.
Ставши на челокатедры україньскых штудій ієдночасно зачавши штудії з карпаторусинства, науковець дістав ся до перестрільбы як україньскых націонал-радікалів Северной Америкы, так і совєтьской сістемы, а по 1991 роцї – довеликой крітікы провладных україньскых націоналістічных кол, ба веце – влады незалежной Україны, яка тыж екзістовала (і дале екзістує!) «у властній вежі зі слоновой кости», не здатна быти согласна зо «сепаратістічным» русинством і выпестованов україньсков унітарностёв.
То є реалный факт: вклад «русиньского» науковця-україністы вшелияко принижовали як у Канадї, так і в Українї або Словакії, іґноровали, принимали настражено, глядаючі в ёго научных выслїдках компромітацію іскрыту в росповідї «бомбу спомаленой дії». Вшыткы тоты обвинїня легко было обыйти, перемінити на вавріны вітяза, якбы не было ёго карпаторусиньскых бадань.
Коли на початку 1970-ых років молодый бадатель выбрав за стратеґічну тему своїх научных бадань проблему формованя русиньской народной свідомости, то указало складность вырїшіня той проблемы в будучности. Русинство, законзервоване тоталітныма режімами, ниґде ся не стратило. Піддане заказу, оно розвивало ся подля законів внутрішнёй лоґікы, поступно вызрівало у глубинах держав-анексантів, а од часу баршановой револуції кінця 80-ых років ХХ. стороча знову обявило ся про себе в Українї, Словакії, Чехії, Польщі, Мадярщінї і Румунії. (У Сербії і Хорватії з узнанём русиньскойнародности николи не були проблемы). Новы демокрації різно поставили ся до той налїгавой проблемы– обновлїня народности. Найгірше тота проблема вырїшує ся в Українї!
Праві ту бы требало выужыти скушености науковця-русиністы П. Р. Маґочія, ёго фундаменталныроботы, такы як «The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus’, 1848–1948» (1978), єй україньскый переклад «Формування національної свідомості: Підкарпатська Русь, 1848–1948» (1994; у 2015 р. заплановано третє видання); «Carpatho-RusinStudies: AnAnnotatedBibliography» (штири томы: 1988, 1998, 2004, 2011); «OurPeople: Carpatho-RusinsandTheirDescendantsinNorthAmerica» («Наш народ», штыри выданя: 1984, 1985, 1994, 2005); «Русины на Словенську: Історичный перегляд» (1993 р. – на англіцькімязыку, 1994 р. – у русиньскім і словацькімязыках), двойтомник «Of the Making of Nationalities There is No End»(1999), ёго практічны конверзачны приручникы «Let’s Speak Rusyn. Бісідуйме/ Говорім/Бешедуйме по-руськы»(три языковы варіанты; 1976, 1978, 1989, 1997), (познм. ред.: послїднє выданя вышло в януари 2015 року на Словакії у выдавательстві Академія русиньской културы в Словацькій республіцї); ёго мапу «Росселеня карпатськых русинів» (1996, 1998), яка фіксує вшыткызаселены пункти на історічных теріторіях прожываня Русинів. Наконець, підсилїню ідентічности русиньского народу в новых демократічных державах Централной Європывызнамно помагать научно-популарне выдання П. Р. Маґочі «Народ нізвідки: Ілюстрована історія карпаторусинів». Реалізація того меґа-проєкту тривала скоро десять років (2006 – 2014); за тот час книжка узріла світло світа у десятёх языках – карпаторусинськім, анґліцькім, україньскім, чеськім, словацькім, румуньскім, мадярьскім, войводинорусиньскым, хорватьскым і польскым. Цїлковый тіраж – высше 22 тисяч фалатків.
Не так давно під основнов редакціёв проф. П. Р. Магочія вышла анґлоязычна “EncyclopediaofRusynHistoryandCulture” (2002 р., друге выданя – 2006 р.), в якій споєне снажінявысше двох десятокнауковцїв-русиністів. Потім тота унікална робота пришла на Україну, перекладена на україньскыйязык – «Енциклопедія історії та культури карпатських русинів» (Ужгород, 2010, 888 с.). Зміщена у книзї інформація доволять анґлоязычному і україньскому (у шыршім змыслї – славяньскому) чітатателёви глибше познати історію, културу, традіції карпатьскых Русинів. Тому помагать і то, же проф. Магочій є презідентом-заснователём Карпаторусинського научно-бадательского центрав США (1978 – ). Центр главно ся старать о серію научных перекладів “Карпаторусиньска класіка” (видавать ся од 1987 р., вышло 15 томів).
До днешнїх днїв проф. Павел Роберт Маґочій є автором высше 600 научных робот з різных дісціплін – історії, картоґрафії, бібліоґрафії, языкознательства, етнополітікыі под. Векшына з них присвячена проблемам карпаторусиністікы. Ёго публікації од самого початку выкликали ідале выкликують остры дiскусії, главно в оточіню тых, хто не узнавать русиньскый народ. Але тоты роботы, розмножены десятками журналів і новинок, стали важным фактором народного пробуджіня карпатьскых Русинів.
Він все в гущаві карпаторусиньского руху возроджіня. Член-заснователь Світового конґресу Русинів (1991 – ), член Світовой радыРусинів (1991 – 2009), єй честный председа (2009 – ), заснователь Русиньскых недїльных шкіл на Закарпатю, ініціатор і заснователь Літнёй універзіты «StudiumCarpato-Ruthenorum» при Пряшівській універзїтї, але тыж ініціатівный член іщіколо двох десяток різных орґанізацій, фондів, науковых комісійі под.
Попри тому вшыткому він зіставать простым, скромным чоловіком, скушеным педаґоґом, вірным приятелём, надійным помічником, ерудованым сполубісїдником, добрым знателём класічной музики, співаком церьковного хору, скушеным деґустатором вина, великым ґурманом і надхненым любителём путованя, з якым автор тых рядків пройшов тисячі і тисячі кілометрів. Можноуж завтра він зась зателефонує і запропонує сполочный план. Надію ся, у одповідї він почує: – Прекрасна ідея! На дорогу нам треба сыр і червене вино.
Мґр. Валерій ПАДЯК, к. н., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові